1.2 Категорії тексту

Система дискурсу - це гештальт, єдність процесу й результату, текст у ситуації реального спілкування [22, 118], що суто з евристичними цілями може бути розподілений на продукування і сприйняття дискурсу, або його протікання (аспект динаміки), та текст - його результат (аспект статики). Тобто текст є лише одним із складників дискурсу — комунікативного процесу,що веде до створення певної структури — тексту.

Завдання аналізу тексту та аналізу дискурсу не співпадають. Аналіз тексту, як відомо із стилістики та лінгвістики тексту, спрямований на структурно-семантичні характеристики окремих висловлень, їх взаємовідношення та роль у створенні цілісного тексту, його окремих структурних частин, стилістично-жанрові особливості тексту тощо. На відміну від цього аналіз дискурсу фокусується на комплексі лінгвальних і позалінгвальних чинників комунікативної діяльності, на ситуації (предметні та комунікативні), когнітивних характеристиках спілкування, його соціально-культурній складовій, ідеології та ментальності, які є його підґрунтям [30, 42].

Відповідно, категорії дискурсу екстраполюються і на категорії тексту-результату, і на такі, що характеризують дискурс-процес. Причому вочевидь немає протиріччя між категоріями тексту й дискурсу, адже перший є результатом останнього. Тому вважаємо доцільним сукупність категорій представлять у вигляді шкали із полюсами: категорії тексту та категорії дискурсу, де одні більшою мірою тяжіють до першого полюсу, а інші — до другого:

Полюс категорій тексту

Когезія

Когерентність

Прийнятність (acceptability)

Інформативність

Інтенційність

Адресатність

Ситуативність

Інтертекстуальність

Комунікативні принципи

Зміна ролей

Метакомунікативність

Інтердискурсивність Полюс категорій дискурсу

Наведений вище перелік не є остаточним через певну розбіжність думок науковців щодо сутності й кількості категорій тексту, тим більше — такого відносно нового явища, як категорії дискурсу [43, 47]. Втім у такий спосіб роботи можливо унаочнити і найбільш загально окреслити проблематику категорій дискурсу, що випливає з когнітивно-комунікативного підходу до аналізу дискурсу. Ми вбачаємо її у цілісному характері цих категорій як системи з розмитими межами її складових.

Цілісність системи категорій дискурсу зумовлена самою природою дискурсу як гештальта: наявністю в ньому синтагматичних, парадигматичних зв'язків, його семіотичними властивостями, що обмежують область його приналежності до світу слів і позамовного світу, до певної культури і соціуму з їх системами цінностей.

Розмитість меж між окремими категоріями, їхнє взаємопроникнення полягає у тому, що саме виділення категорій є евристичним прийомом. Фактично їх дія у дискурсі одночасна, вони зумовлюють одна одну: адресатнінсть та інтенцюнальність, когезія і когерентність і т.д. Текстова категорія – надпарадигмальна інваріантна ознака,що відображає найбільш суттєві закономірності текстем й актуалізованих текстів. У лінгвістиці тексту дискусійними є проблеми статусу, принципів виділення,домінантності, типології й підпорядкованості текстових категорій. Існує два підходи до розгляду текстових категорій: перший грунтується на на кваліфікації категорій тексту як бази для його створення, другий – виявляє текстові категорії у вже створених текстів [36, 5].

Структурні, формально-мовні категорії, що здебільш характеризують текст, охоплюють як провідні когезію й когерентність, членованість, композицію дискурсу (ігор, ознаки текстуальності, які налічують наступні сім категорій: когезія, когерентність, інтенційність, прийнятність, інформативність, ситуативність, інтертекстуальність [60, 13]. Запровадження когнітивно-комуніктивного підходу до аналізу дискурсу вносить певні корективи в розуміння відомих категорій. І ситуативність одержує додаткового тлумачення як залежність значення усіх мовних форм від когніції, тобто від того, як людина концертуалізує ситуацію та якому 'конструюванню' цієї ситуації це відповідає. Фактично слід визнати, що мова не стільки відображає об'єкти характеристики ситуації, скільки їх концентуалізацію людиною в кожному окремому випадку [61, 46].

Прийнятність дискурсу або його здатність бути інтерпретованим проявляється у точності та ясності вираження, в імпліцитній або в експліцитній формі подання висловлення та вводить до сфери дискурсу те, що слугує підґрунтям інтерпретації - ментальні особливості комунікантів (картини світу, способи концептуалізації та категорії дійсності тощо), їхні прагматичні настанови.

Встановлення різновидів текстових категорій також є дискусійною проблемою лінгвістики тексту: численні кла-сифікації категорій тексту будуються на різних стратегіях його визначення і не враховують диференціації понять "категорія" та "структура" тексту. Розмежовуючи текстові категорії, варто виходити з того, шо текст є насамперед "про-дуктом, породженим мовною особистістю й адресованим мовній особистості'"[43, 33].

Однією з найважливіших категорій тексту, що відзначаєть-ся практично всіма лінгвістами, є зв'язність (О.І.. Москальська, І.Р. Гальперін, Т. ван Дейк, Кв. Кожевнікова, І.В. Беллерт. З.Я. Тураєва, Е. Агрікола, М. Пфютце, І.П. Севбо. Н.О. Турмачова та ін.). Зв’язність (когерентність) – це основний текстотворчий чинник, що формує семантику висловлювання. Під зв’язністю розуміють взаємозалежність елементів тексту на різних мовних рівнях – лексичному, граматичному, стилістичному. Текстова семантика – це семантика відношень. Когезія, за визначенням І.Гальперіна, – внутрішньотекстові зв’язки, що реалізується за рахунок різноманітних мовних засобів (засобів зв’язку). Когезія часто вибудовується на основі асоціативності (подібно до того…, він пригадав.., у нього виникла думка…тощо) [63, 105].

Розрізняють два основних типи зв’язності тексту: 1) зв’язність радіального типу (зв’язність за співвіднесеністю), коли окремі частини тексту зв’язані не безпосередньо одна з одною, а тільки „пучковидно” з темою усього тексту (словники, питальники тощо); 2) зв’язність лінійного типу, коли окремі частини тексту, наприклад, висловлювання, зв’язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної (І.Ковалик]. Зв'язність має у лінгвістичній літературі інші назви, такі як лексична солідарність (Е. Косеріу). ізотопія (А, Греймас). когезія (М. Холлідей, И. Дрсослер), когерентність (В. Дресслер, Р. Богранде), рекурентність (В. Скалічка), тощо. Вона є категорією семантико-граматичного, смислово -структурного аспекту тексту, сигналами якої вважаються повтори, сино-німи, пароніми, тематична мережа, дейктичні та анафоричні слова та ін. Л. Хілл виділяє такі показники зв'язності: сегментні, що об'єднують:

лексичні (повтори, синоніми, антоніми, однокореневі слова, тематичну мережу);

граматичні (сполучники,