синтаксичні (порядок слів, частин, фрагментів);

стилістичні (еліпсис, питальні речення, градація);

супрасегментні (інтонація, пауза, наголос) та екстралінгвістичні (ситуація, асоціації).

Типологія зв'язності залежить від підстави класифікації (О. А. Бородаченко фіксує 100 видів зв'язності у лінгвістиці)(за [45, 457]. Їх розрізняють за:

Структурою та спрямованістю:

радіальна – лінійна (Кв. Кожевнікова),

послідовна - перервана, контактна – дистантна, одно- та двобічна (З.Я. Тураєва);

Типом зв'язку:

семантична,

граматична,

смислова,

асоціативна,

референційна (Н.О.Турмачова)

Глибиною:

багатопланова — багатошарова глобальна (Кв. Кожевнікова. З.Я.Тураєва),

імпліцитна й експліцитна (Т. ван Дейк) тощо.

В.О, Бухбіндер та Є.Д. Розанов пропонують 5 чинників зв'язності: 1) логіку викладу (динаміку розвитку дії); 2) особливу організацію мовних засобів (фоне-тичну, лексичну, граматичну, стілістичну тощо);3) комуніка-тивну спрямованість відповідність мотивів до мети і умов тексту; 4) композиційну структуру: 5) смисловий план тексту [43, 37]. Комунікативний аспект зв'язносгі є найбільш актуаль-ним у сучасній лінгвістиці тексту. М. Майєнова визначає зв'язність як ознаку тексту, завдяки якій він сприймається адресатом. Зв'язність забезпечує подвійну операцію ітерактивності автора та читача: автор утворює комунікативну структуру апелюючи до пам'яті читача, мисленневого процесу запам'ятовування текстової інформації, переводячи інтегровані семантизовані системи на вищий кодовий рівень (Н.М.Амосова, М.І..Жинкін, О.О. Леонтьєв).

В єдності із зв'язністю перебувають категорії цілісності та членованості тексту. Як ціле текст має формальний (архітектонічний) та змістовий (композиційний) рівні членування. Змістове членування не тотожне логічному, хоча може наближатися до нього. О.І. Москальська вводить ще один рівень— комунікативно-синтаксичне, актуальне (темо-рематичне) членування [37, 92]. Членованість опосередковує зв'язність і полегшує сприймання інформації адресатом. Членованість і цілісність актуалізують відцентрові та доцентрові сили тексту, їхня взаємодія пояснюється "онтологічно притаманною тексту невідповідністю між його послідовним розгортанням, що має лінійний характер, та відображеною дійсністю, що є багатоплановою" [45, 119].

Цілісність часом ототожнюють з інтеграцією (З.Я. Тураєва) та завершеністю (Кв. Кожевнікова). І.Р. Гальперін розмежовує інтеграцію та цілісність як результат і спосіб: "Інтеграція є поєднанням усіх частин тексту з метою досягти його цілісності, зокрема, шляхом когезії, пресупозиції та асоціації" [9, 125]. Когезію дослідник вважає скоріше логічною, а інтеграцію — психологічною категорією, когезія є синтагматичною, інтеграція — парадигматичною. Інтеграція детермінована не лише когезійно, а й асоціативно, прагматично-інтенційно й екстралінгвістично (концептуально та пресупозитивно) [9, 128].

Категорія завершеності проводить межу розгортання тексту, можливість незакінченості твору відповідає авторському задуму і згідно з цим декодується читачем: у незакінченості часом криється глибинний смисл, навіть певний концепт твору; руйнування подальших намірів автора щодо закінчення твору світоглядно забезпечене.

Кількість текстових категорій варіюється залежно віл позиції дослідників: З.Я. Тураєва, крім структурних категорій зв'язності - зчеплення та інтеграції, пропонує категорії прогресії та стагнації. Прогресією є безперервний рух зв'язного тексту без звертання до попередніх фрагментів: стагнацією -розгортання тексту, що забезпечує його внутрішню стійкість, самототожкість шляхом звертання до попередніх текстових фрагментів [55, 76]. Поряд із структурними дослідниця виділяє: чотири змістових категорії: образ автора — відображення суб'єкта, що творить текст на основі функції — локації як орієнтації мовних засобів на авторське "я" [55, 87]. Ю.І. Москальська навантажує категорію образу автора метою його дії на читача — перлокуцією: художній простір і час (хромотоп), інформативність, причиново-наслідконі зв'язки. І.Р. Гальперін доповнює структурні категорії інтеграції та когезії категоріями ретроспекції, що грунтується на здатності пам'яті утримувати попередню інформацію і поєднувати її з новою; проспекції, що є знанням дальшого розвитку подій; континууму як безперервного утворення інформації у часі та просторі, послідовності подій; інформативності [9, 87]. Категорії ретроспекції, проспекції і континууму співвідносяться як частина - ціле, оскільки дві перші є показниками загального часу.

Сучасні теорії текстового часу спираються на концепцію X. Рейхенбаха, який розмежовував подію, момент мовлення та момент референції, тобто час спостерігання читача за подією. Антропоцентричність аналізу тексту як комунікативної ситуації саме і передбачає такий поділ, оскільки час творення тексту, час оповіді та час прочитання може бути різним, шо впливає на ефективність комунікації. Тому лінгвісти розрізняють, синтаксичний індикатив та релятив (О. Бєліч), план мовлення та план історії (Е. Бенвеніст), обговорюваний та подійний світи (X. Вайнрих). О. В. Падучева розглядає режим інтерпретації, мовленнєвий час тексту відносно до авторського та нарративний — безвідносно до будь-якого часу (панхронія). Категорії часу та просторового континууму визначають міру інформативності тексту.

Інформативність тексту (від лат. information – повідомлення про стан справ, відомості про щось) текстова категорія, яка уособлює інформаційний масив текстового макрознака, що не лше міститься у його вербальній організації, а випливає з її взаємодії з авторською та читацькою свідомістю [45, 195].

Змістово-фактуальна інформація – це експліцитне повідомлення про факти, події, процеси, що були, є й будуть відбуватися в дійсному або в уявному світі. Одиниці мови змістово-фактуальної інформації здебільшого використовуються в прямих, предметно-логічних словникових значеннях, що закріплені за цими одиницями соціально зумовленим досвідом. Змістово-концептуальна інформація містить авторське, індивідуальне розуміння зв’язків між подіями, явищами, їх значення в житті народу. Така інформація вилучається з усього твору і є творчим переосмисленням названих фактів, подій, процесів, що відбуваються в суспільстві й представлені письменником у створеному ним уявному світі. Змістово-підтекстова інформація ґрунтується на властивості мовних одиниць породжувати асоціативні й конотативні значення, нарощувати смисл висловлювання. Підтекст сприймається читачем на основі розуміння, розшифрування незвичних комбінацій мовних одиниць, особливої структури твору, символіки мови. Тема тексту здебільшого пов’язана з інформацією змістово-фактуальною, а основна думка – із змістово-концептуальною. Ідейно-тематична єдність художнього тексту створює його смислову цілісність [43, 26].

Про різний ступінь інформативності тексту свідчить суб’єктивний чинник сприйняття інформації, що виявляється