в різних соціокультурних умовах. Визначення цінності тієї чи іншої інформації зумовлене провідними чинниками певного дискурсу та відбитими в ньому способами уявлень про оточуючий світ, духовність людей, їх культурні надбання тощо.
Інформативність як категорія забезпечує вербалізовану організацію знань, їхнє осмислення, передавання та декодування читачем. Т.М. Дрідзе розглядає інформативність у плині орієнтації тексту на адресата в зв'язку з комунікативністю, В. А. Кухаренко характеризує інформативність художнього тексту як гетерогенну багатоканальну ознаку [13, 77].
І.Р. Гальлеріи пропонує поняття трьох типів інформації, зважаючи на те, що "багато текстів здатні передавати не лише те, що має буквальну інтерпретацію, але й те, що втягнуто у текст асоціаціями і конотаціями, часом неусвідомлсними" [9, 25].
Тріада інформації І.Р. Гальперіна певним чином співвідноситься з концепцією модальності З.Я. Тураєвої. Дослідниця розглядає модальність як всеосяжну категорію, яка поглинає цільову комунікативну установку автора і категорію оцінки [55, 66]. Розрив реального та модельного світів, завжди наявний у тексті більшою або меншою мірою, залежить від категорій системності та індивідуальності тексту: перша визначається впливом на текст світоглядних естетичних позицій певних груп людей, до яких належить автор (напрям, течія), а також дією законів жанру, методу, історнко-культурого контексту; друга зумовлена ідіолектом, ідіостилем автора, його людською та письменницькою особистістю [55, 105].
Перелік текстових категорій у дослідників тексту різний. Так, Х.Ізенберг виокремлює такі ознаки тексту, як лінійну послідовність речень, наявність лівобічної межі, відносну завершеність, зв’язність. І.Гальперін розмежовує семантичні текстові категорії(інформативність, глибину, пресупозицію, прагматику) і структурні(інтеграцію, зчеплення, ретроспекцію, проспекцію, партитурність, континуум). З.Тураєва пропонує поділ текстових категорій на структурні (зв’язність, інтеграцію, прогресію, стагнацію) і змістовні (образ автора, художній простір і час, інформативність, причиново-наслідкові зв’язки і підтекст). Пізніше дослідниця висуває такі параметри тексту як: полісистемність, прототипність, амбівалентність, антропоцентричність. Складну ієрархію ознак подає Є.Сидоров на підставі концепції комунікативності тексту (поділ якостей тексту на системні, системно-мовні й функціональні) [55, 108].
Таким чином, огляд наявних у лінгвістиці типів текстових категорій приводить до висновку про їхню загальну невпорядкованість, що грунтується на різниці підходів до текстового аналізу.
Перспективи категоріальної таксономії, на наш погляд, полягають у розроблянні категорій тексту на підставі зв'язків: автор-читач, інтенція-текст, текст-інтерпретант.
Залежно від типів тексту, стилю, оскільки категорії публіцистичного, наукового, ділового текстів, безперечно, дещо різні. Треба також ураховувати різницю художніх текстів різних типів, текстів у діахронії та синхронії, тексту та дискурсу, тексту з "мертвим" адресатом, тексту— панхронії тощо.
1.3 Типи текстів
Створення типології текстів, які обслуговують сус-пільство, має важливе теоретичне і прикладне значен-ня. Вона необхідна для повнішого вивчення мови як ба-гаторівневої ієрархічної функціональної системи і як засобу комунікації, що знаходить свій вияв у текстовій діяльності; для раціоналізації текстового матеріалу у вивченні мови як іноземної; для автоматичного реферу-вання, анотування, комп'ютерної та інженерної лінгвіс-тики тощо, тобто теорії мовознавства і мовленнєвої практики.
У науковій літературі існують класифікації текстів за соціологічними, психолінгвістичними, власне комуніка-тивними, функціонально-прагматичними критеріями [5, 112].
Соціологічний напрям. У його межах тексти класи-фікують за:
формою втілення тексту (усні й писемні з їхньою специфікою організації текстового матеріалу);
типами функціонально-жанрових різновидів мов-лення (тексти побутово-розмовного спілкування; офіцій-ного спілкування публіцистичні; наукові; художньо-бе-летристичні тексти (поетичні, прозаїчні, драматичні); у цьому аспекті можна говорити також про низку текстів, які сполучають у собі ознаки різних функціонально-жан-рових різновидів: науково-популярні, епістолярні та ін.).
функціональним виявом (тексти інформаційні, емотивні, фатичні, поетичні, метамовні).
Психолінгвістичний напрям. У межах цього нап-ряму здійснюють класифікацію текстів за:
мірою спонтанності (спонтанні та підготовлені);
мірою алгоритмізованості/евристичності – фіксовані (наприклад, заповнення формуляра), напівфіксовані (тексти різноманітних сфер людської діяльності);
мірою експліцитності/імпліцитності у втіленні задуму.
Власне комунікативний напрям. У його межах ви-окремлюють:
тексти, спрямовані на процес. Вони не позначають-ся на стосунках комунікантів і внутрішньому стані ад-ресата; пов'язані з емоційними потребами комунікан-тів і реалізуються як спосіб проведення часу. До них належать розповіді, традиційні мемуари, науково-по-пулярні тексти тощо;
тексти, спрямовані на результат: ділові листи, нау-кові тексти, художня література високого рівня.
У цьому напрямі можуть актуалізуватись найрізно-манітніші аспекти комунікації: пов'язані з інтенціями комунікантів, типом комунікативного процесу, до яко-го належить текст (наукове, побутове тощо мовлення), прагматичною ситуацією, комунікативними стратегія-ми автора, комунікативною ефективністю, соціальними аспектами комунікації.
Функціонально-прагматичний критерій. Врахо-вує суб'єктивну міжособистісну модальність, дозволяє стверджувати про деонтичні (нормативні, або припи-сові) (договори, державні акти, постанови, інструкції, накази тощо), аксіологічні (оцінні) та епістемічні (дес-криптивні, описові) тексти (наукові, ділові тощо).
Існують і суміщені типології за найрізноманітні-шими критеріями. Так, Т. Радзієвська класифікує тексти за їх «поведінкою» у межах певних типів кому-нікації. Вона виділяє наукові, публіцистичні, ділові, рекламні, тексти інструкцій та оголошень, відозви, звернення, листи, астрологічні та економічні прогно-зи, побутові розповіді, анекдоти, прогнози погоди, во-рожіння та ін.
Останнім часом існуючі класифікації доповнили двома типами текстів — прецедентним і патогенним. Вони поєднують у собі ознаки різних текстів, їх комуні-кативна роль у суспільстві зростає.
У наукових дослідженнях вживаються різні терміни: прецедентний текст, прецедентний феномен, логоепістема (яка включає в тому числі і прецедентний текст), прецедентний культурний знак, хоча у всіх випадках йдеться про апеляцію до культурної пам’яті соціуму. Проте, якщо врахувати той факт, що апеляція до концептів, які включені у концептосферу носіїв певної мови може здійснюватись як вербальними (текстовими), так і невербальними засобами, більш логічним у взаємозв’язку з категорією інтерсеміотичності є використання терміну “прецедентний знак”, який може апелювати не тільки до культурного, але й політичного, наукового і т.п. концепту, тобто бути знаком будь-якої життєвої ідеології суспільства (чи окремих соціальних груп, а також окремих індивідів як членів таких груп). Перефразовуючи Г.Г.Слишкіна, можна сказати що, “прецедентні знаки вписані в ідеологічний