Важливою ознакою прецедентного тексту є семіо-тичний спосіб його існування, тобто актуалізація його змісту натяком, відсиланням, ознакою, цитатою [60, 14].

Часто виокремлюють па-тогенний текст. Ідеться про негативний вплив на «споживача», негативний перлокутивний (вплив на сві-домість та поведінку адресата) ефект тексту [60, 14].

Однак поняття “патогенний” і “шкідливий” слід розрізняти. Патогенний, як правило, завжди шкідли-вий, але шкідливий не завжди патогенний. Наприклад, шкідливий для злочинця звинувачувальний вирок не є патогенним текстом для суспільства.

Визначення патогенності тексту залежить від зако-нодавчих і етичних норм у країні. Тобто патогенним можна вважати текст, який заборонений законом і не вписується в домінуючу суспільну мораль. Однак і цей критерій не € абсолютним. Наприклад, тоталітарні тек-сти періоду фашистської Німеччини чи колишнього СРСР були певною мірою патогенними, але не суперечи-ли чинному законодавству цих країн.

До патогенних відносять тексти:

спрямовані на підрив віри в Бога;

націлені на підрив національних та державних інтересів;

які загрожуютьглобальній безпеці;

що загрожують суспільній моралі;

які мають шкідливий психологічний вплив;

що призводять до нехтування основними правами і свободами людини.

Існує думка, що проблема патогенності текстів може бути розв'язана впровадженням і функціонуванням цензури. Однак це безперспективно, оскільки сама цен-зура спирається на певне законодавство, а воно віддзер-калює політичні реалії.

Явище патогенності спостерігається і в рекламі, текс-ти якої бувають шкідливими для людей, оскільки ґрун-туються на сугестії (підсвідомому впливі, гіпнозі)[60, 14].

З огляду на це патогенним текстом можна називати текст, який завдає, чи, на думку експертів, спромож-ний завдавати шкоди моральному та психічному здо-ров'ю окремої особи, нації, держави, людства.

Симптомами патотексту, на думку українського журналіста і лінгвіста Б. Потятинника, є [39, 222]:

погіршене сприйняття нової, особливо суперечли-вої інформації, зациклення на певній інформації як єдино правильній; параноїдальна одержимість певним текстом;

зниження морально-психологічного рівня функ-ціонування особистості.

Однак названі ознаки чіткому критерію не підляга-ють і є значною мірою суб'єктивними.

Важливим є питання способів нейтралізації патоген-ного тексту. Б.Потятинник вказує на два варіанти ней-тралізації [50, 91]:

організаційний (полягає у контролі інформацій-них потоків за допомогою певних організаційних захо-дів — цензури, протекціонізму (захисті текстів естетич-них, моральних, інтелектуальних тощо));

альтернативно-конкурентний (передбачає ней-тралізацію патотексту іншим — конкурентним текс-том; нейтралізація, звичайно, здійснюється у психіці«споживачів» текстів).

На практиці обидва методи часто поєднують: для па-тотексту створюють несприятливі умови, а істинні текс-ти заохочують матеріально і морально.

Отже, найзагальнішою категорією комунікації як модусу існування явищ мови у живому спілкуванні особистостей є дискурс. З часом, коли конситуаційні умови спілкування забуваються, дискурс трансформується в текст.

Проблема типології тексту є остаточно не розв’язаною й містить різні за параметрами дифернціації тексту на:

усні, писемні, друковані;

адресатні й безадресатні;

комунікативно спрямовані на процес і на результат;

жорсткі (клішовані), узуальні (частково регламентовані)і вільні;

дескриптивні (описові), наративні (оповідні), експланаторні (пояснювальні), аргументативні, й інструктивні [45, 601].

Розгалуженими є класифікації текстів за стилем, жанром і типом дискурсу (художні, публіцистичні, наукові, ділові, релігійні; або протоколи, накази, дисертації, статті, репортажі, тощо; або політичні, спортивні, юридичні, військові, рекламні, тощо).

Значна частина текстів належить до тієї групи, яка може матеріалізуватися як у писемному, так і в усному варіантах – залежно від ситуації мовлення (тексти публіцистичні, тексти наукові, тексти інформаційні тощо). Є певна кількість текстологічних різновидів, у процесі реалізації яких віддається перевага одній формі: писемній (епістолярні тексти, твори художньої літератури, офіційні документи, накази, протоколи, характеристики, акти) або усній (судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо). Важлива роль в оформленні текстів належить графічним засобам – абзацному членуванню, розділовим знаками (у писемних текстових формах) та інтонації (в усних формах). Вони допомагають забезпечити адекватну загально комунікативну спрямованість, структурну організацію тексту на його мікро- і макрорівнях [25, 45].

Усний текст – це продукт живого мовлення, письмовий – продукт письма чи друкування. Кожний з них має відповідно властивості усного чи писемного мовлення. Усний текст сприймається на слух, писемний – візуально. Художньому тексту властиві образність, що виявляється у майстерному змалюванні картин і образів засобами художнього слова, та конкретно-чуттєвий елемент, який бере участь у створенні чуттєво-емоційних вражень. Саме цим відрізняються тексти художнього стилю від інших. Певні властивості художнього стилю мають окремі тексти розмовного та публіцистичного стилю. Нехудожні тексти визначаються більшою інформативністю і відсутністю художньої образності. Це тексти наукового, офіційно-ділового, а також окремі жанри публіцистичного і різновиди розмовного стилю. Тексти усіх стилів, крім художнього, за формою вияву прозові, тобто позбавлені ритмічної організації. Для художнього стилю властива ще й віршова форма вияву, що реалізується повторенням певних ритмо-мелодичних строфічних елементів [49, 18]. В основі розмежування монологічних і діалогічних текстів лежить кількість учасників текстотворення (мовців – адресантів мовлення). Тип мовлення (розповідь, опис, роздум) є різновидом способів організації тексту і форми вкладеного в нього змісту. Кожний із типів мовлення виконує свою функцію в текстах різних стилів. Для розмовного стилю провідною функцією є спілкування; для наукового і науково-популярного – повідомлення, пояснення; для офіційно-ділового – повідомлення, інструктаж; для публіцистичного – вплив, переконання; для художнього стилю – дія (зображення, змальовування словами, вплив на почуття, уявлення людей).

Переважна кількість навчальних та наукових текстів може бути зведена до трьох видів: пояснювального, описового та оповідного. Кожному з цих видів тексту придатна своя специфічна структура, знання якої, а також виявлення у конкретному тексті значно покращує розуміння матеріалу та його засвоєння. Слід, проте, мати на увазі, що ці тексти повинні містити елементи мотивації, проблемні ситуації, запитально- відповідеву форму передачі інформації з метою