Пояснювальний текст спрямований на доведення будь-якої закономірності або теорії. Спочатку звичайно зазначається значення цієї проблеми і формується суть її нового рішення. Це похідний момент міркування, що задає напрямок всього наступного руху мислення. Потім найчастіше вказують значення цієї проблеми - теоретичне та практичне, тим самим мовби задаючи більш широкий контекст її бачення - з точки зору науки та практики. Далі слідує згадка про вже існуючі підходи до розв'язання проблеми або дається короткий їх огляд. іноді блок виведення знань включає до себе опис експерименту, що підтверджує існування певної нової закономірності або явища. В ньому присутні наступні положення: яке саме явище досліджувалося, який воно має зв'язок із заявленою на початку проблемою; між якими двома або декількома ознаками розглядався зв'язок, у чому полягає новизна цього експерименту, у чому суть приладу, використаного у експерименті; які отримані показники і як саме вони фіксувалися; в яких умовах відбувався експеримент; які отримані факти, як вони інтерпретовані, наскільки однозначна саме така інтерпретація.

В описовому тексті надається характеристика будь-якого явища; розгорнутий опис його видів або ознак, властивостей, функцій. У випадку, коли надається характеристика його видів, структура тексту є класифікацією, в якій називаються різноманітні варіанти цього явища. У випадку, коли опис явища є детальна характеристика його особливостей, схема тексту має інший вигляд. Нарівні із вказаними характеристиками описуваного явища або замість них можуть також описуватися умови його виникнення або зникнення; фактори, що сприяють або гальмують його розвиток; компоненти, з яких воно складається, фактори, що впливаються на нього, й ті, на які впливає воно.

Оповідний текст містить інформацію про різноманітні дії, події, перетворення  об'єкту. Ця інформація складає сюжет тексту: з чого все починалося, як далі розвивалися дії, чим все закінчилося. У найпростішому випадку перед нами звичайний ланцюжок подій, що розвиваються в одному напрямку. У більш складних випадках - декілька різноманітних, пов'язаних або не пов'язаних між собою ланцюжків дій. Розуміння оповідного тексту припускає чітке прослідження причинно-наслідкових зв'язків між подіями. При характеризуванні кожної події виділяються : причини її появи і викликані цим наслідки; умови, при яких вона відбувалася; етапи відбування головна діюча особа цієї події [2, 357].

М. М. Бахтін виводить природу стилю із природи жанру. "Стиль нерозривно пов’язаний з певними, тематичними єдностями і, що особливо важливо, з певними композиційними єдностями: з певними типами побудови цілого, типами його завершення, тинами ставлення мовця до Інших учасників мовленнєвого спілкування (до слухачів чи читачів, партнерів, до чужої мови і т.п.). Стиль входить як елемент в жанрову єдність висловлювання" [4, 107]. Загальна характеристика стилів і жанрів мовлення подана у Додатку А. Однією з найповніших класифікацій дискурсів є класифікація Г. Почепцова. Він виокремлює теле- і радіодискурси, газетний, театральний, кінодискурс, літературний дискурс, дискурс у сфері паблік рілейшнз (ПР), рекламний дискурс, політичний, релігійний (фі-деїстичний) дискурси.

Теле-і радіодискурс. Передбачає невимушеність, не-офіційність. Автори теле- і радіопередач створюють зна-ковий образ живого мовлення. Мовець (диктор) і слухач (глядач) перебувають у різних точках простору і часу, не можуть коригувати мовлене і почуте (наприклад, пере-питати). Темп подавання (відбору) інформації не зале-жить від слухача (глядача). Статус мовця — офіційний, слухача (глядача) — неофіційний.

Теледискурс поєднує слово і зображення, що є особ-ливим семіотичним «синтаксисом» зі складними прави-лами. Теледискурс - це не лише процес телемовлення, а й мелодика (інтонація) звукового ряду, відтворення зображення на екрані, яке має бути простим, зрозумілим. Воно не повинно відвертати увагу і одночасно відкривати те, що людина хоче побачити [56, 103].

Газетний і політичний дискурс. У газетному дискурсі існує розрив у просторі й часі для автора та читача. На відміну від усної кому-нікації, він розлогіший, повніший, аргументованіший. Оскільки має писемну (друковану) форму, то відбір слів, конструкцій відбувається за законами писемного (друкованого) спілкування. Значну увагу приділяють не лише змісту, а й формі викладу. Словниковий запас газетного дискурсу приблизно 20 тис. (розмовного — 2—3 тис.) номінативних одиниць.

Цей вид дискурсу передбачає колективну працю (редактори, коректори впливають на його формуван-ня), а тому індивідуальний стиль адресанта значно ні-велюється.

Політичний дискурс спрямований на майбутній контекст (літературний — на минулий, ЗМІ — на тепе-рішній). Майбутні контексти вигідні: їх важко запере-чити, неможливо на даний час перевірити. Свої ідеї по-літичний дискурс проголошує найкращими. Як прави-ло, творить образ і навіть модель ворога. Саме ворог увесь час винен у тому, що ситуація є не такою, як пла-нувалося. Ворог завжди цементує суспільство, яким легко керувати.

Політичний дискурс моделює інтереси суспільства, тобто він формується авторами і «споживачами», ос-кільки їх очікування і бажання «вмонтовані» в нього. Часто дискурсивні вміння політика важать більше, ніж його особистісні риси.

В сучасну епоху боротьби за стабільність соціуму і відповідно спрямовану аудиторію, коли політичний газетний текст реалізує функцію управління суспільною свідомістю шляхом символів і знаків, використовуючи усі наявні механізми маніпулятивного впливу, цілком логічно мати опертям поняття політичного газетного дискурсу, що являє собою і нформаційний газетний текст про ту чи іншу політичну подію або явище, „взяті у подійному вимірі”, тобто як посередник між мовленнєвмисленнєвої діяльност і автора і реципієнта [61, 53].

Театральний дискурс. Театральні знаки символіч-ні. Театральна комунікація дуже умовна: актори вда-ють, що не бачать глядачів; глядачі не можуть втруча-тися в дію (за деякими винятками); світ акторів і гляда-чів віддалений; на сцені мають місце не дії, а знаки дій. У театральному дискурсі спрацьовує кілька знако-вих систем: декорації, одяг, освітлення. Усе це має сим-волічний характер. Театральний дискурс виник на основі ритуального дискурсу, а тому ритуал живе в театрі.

Кінодискурс. Шлях інтерпретатора