Через багатоплановість, багаторівневість своєї організації текст є досить складним об'єктом дослідження. У ньому можуть бути виділені різні елементи, використовувані як його структурні одиниці. Відповідно можуть бути визначені і різні системи відносин між цими одиницями. Це означає, що одному і тому ж тексту може бути поставлено у відповідність декілька різних структур. Можливо, це і є причиною того різноманіття, яким характеризуються існуючі методи відображення структури тексту. Численність вказаних методів не дозволяє провести конкретний аналіз кожного з них. Цей аналіз може бути здійснений на рівні їх основних типів, що припускає необхідність деякої їх класифікації. Спроба такої класифікації була зроблена В.Б.Апухтіним [1, 52], який виділяє наступні типи структурного опису тексту: формально-семантичні, логічні, функціональні і психолінгвістичні. При цьому як підстава розподілу тут використовується уявлення про ті теоретичні установки, які визначають конкретну техніку аналізу. На цій підставі до формально-семантичних відносяться: дескрипторний аналіз, синсемний аналіз, дистрибутивний аналіз, аналіз за безпосередніми складовими і ін. До групи логічних входять методи, спрямовані на виявлення логічної структури тексту, яка виступає як смислова структура. До групи функціональних методів автор відносить всі методи, що базуються на теорії актуального розчленовування. Психолінгвістичні методи аналізу структури тексту грунтуються па розгляді його в комунікативній ситуації.

Таким чином, дана класифікація демонструє велику різноманітність існуючих методів, а також практично дисциплінарний підхід до їх угрупування, оскільки перші дві групи методів, очевидно, слід віднести до компетенції лінгвістики. Тут, ймовірно, знаходить віддзеркалення специфіка завдань, вирішуваних цими дисциплінами. В той же час В.Б. Апухтін визначає, що такий «дисциплінарний» підхід не виявляє істинного положення. Це пояснюється тим, що текст — це міждисциплінарне явище і тут важливе не те, якою термінологією користується розробник методу, на яких теоретичних позиціях він знаходиться, а важливий сам результат, до якого він приходить. В цьому відношенні істотними є наступні три критерії: характер елементів структури, їх відношення, характер співвідношення цих одиниць з планом змісту.

З цієї точки зору вдалішим підходом є класифікація, запропонована Н.Н.Леонтієвої [29, 9]. Вона виділяє два основні типи відображення значення тексту, які умовно можна назвати лінгвістичний і інформаційний. Лінгвістичний підхід в цьому випадку зв'язується з різними способами представлення значення речення. Сюди відноситься так званий: “семантичний запис”, “семантичне уявлення”. Максимальним наближенням до семантичного уявлення речення є глибинно-синтаксична структура (ГСС), де структура речення виходить шляхом підставлення в ГСС замість вузлів структури їх тлумачень із спеціального словника. В результаті цього замість одного вузла, відповідного слову, з'являється структура з декількох нових вузлів, відповідних елементарним значенням, сполучених за правилами ГСС.

На думку автора, даний підхід, орієнтований як відображення значення окремих речень, не вирішує проблеми представлення структури тексту в цілому. Вважається, що в рамках даного підходу семантичне представлення тексту може бути представлене у вигляді простої послідовності лінгвістичних семантичних представлеь речень. Але такий спосіб не є ефективним і адекватним на рівні тексту, оскільки не має в своєму розпорядженні засобів вираження результатних текстовх співвіднесенх одиниць [27, 108].

Інший тип структур, не лінгвістичний, а інформаційний, фіксує значення цілого тексту. Ці структури варіюються від простих-лінійних структур, що задаються простим переліком термінів (наприклад, пошукові образи документів), до складних концептуальних і навіть динамічних структур в системах штучного інтелекту. Як головна відмінна риса цього типу структур виділяється неділимість їх на речення. Вони принципово зіставлені цілому документу і неізоморфні синтаксичній організації початкових документів. Іншою відмінною рисою інформаційних структур є те, що вони є не дослівним, а узагальненим, сумарним представленням значення тексту. Крім того, якщо лінгвістичні семантичні представлення прагнуть до максимальної елементарності одиниць, то одиниці інформаційних структур — це складні, великі одиниці (терміни, ситуації), що співвідносяться з одиницями тезауруса, «сфери знання». Вони денотатівно орієнтовані, на відміну від одиниць лінгвістичного семантичного представлення. Вони також характеризуються прагматичною спрямованістю і комунікативною настроєністю. Недоліком такого типу структур є те, що значення в них відображається дуже узагальнено, результатом чого є обмежена сфера їх застосування.

Що стосується систем штучного інтелекту, то їх характерна особливість — застосування великої кількості обмежень, внаслідок чого можна вважати, що вони не працюють з природним текстом [28, 18].

Переважна більшіть авторів розділяють даний принцип класифікації структурних методів опису тексту і загальну їх оцінку,однак не всі погоджуються зі всіма положеннями. Це торкається тверджень, що всі розглянуті способи є способами відображення саме значення тексту.

Так, наприклад, структури типу пошукових образів, що складаються з послідовності номінативних елементів, як правило, витягнутих з тексту, не відображають експліцитного значення тексту, а можуть бути лише в деякому наближенні його індикаторами. За певних умов на їх основі значення може прогнозуватися людиною, так як вони вимагають свого осмислення і розуміння. Те ж стосується і лінгвістичного семантичного представлення, яке відноситься переважно до синтаксичного рівня речення, хоч і глибинному, і не виходить