Хоча, за спостереженнями Інституту соціології НАН України, відбувається поступове зближення «східного» і «західного» типів ідентичності, однак проблема мови, переважно через її штучну політизацію, стала, як це не парадоксально, однією з тих проблем, які стоять на перешкоді інтеграції українського суспільства і формуванню національної ідентичності її громадян [55, с. 69].

На думку багатьох дослідників, усвідомлення національної ідентичності відбувається не стільки на основі спільної мови, точніше не лише на цій основі, скільки на ментальних збігах і усвідомленні спільного ворога чи спільної мети. Саме тому, відповідно до опитувань громадської думки, українці переважно усвідомлюють себе єдиною нацією в час кризових ситуацій чи значних перемог. Отже, важко не погодитись з тезою, що більшість населення України, хоч і вважає себе українцями, проте психологічний зміст національної ідентичності у них до певної міри різний.

Отже, мова є провідним чинником формування етнічної ідентичності. Мова є носієм суспільної свідомості, способом вираження самосвідомості особистості, передачі від покоління до покоління і зберігання інформації. Знаки конкретної мови слугують своєрідними «знаряддям», оперуючи якими суб’єкт формує свій внутрішній світ, основними одиницями якого стають значення і смисли. Вони відіграють головну роль при утворенні міжфункціональних зв’язків між мовленням і самосвідомістю. Мова формує відповідне світобачення і спосіб мислення її носіїв.

Рідна мова засвоюється з самого дитинства. За допомогою неї здійснюється первинна соціалізація і культуризація особистості, знайомство з нормами, цінностями, традиціями свого етносу. Мова є потужним етнодиференціюючим і етноінтегруючим фактором.

Детермінантами використаня рідної мови у повсякденному спілкуванні виступають статус мови, кількість розмовляючих та інституційна підтримка. Від цього залежить етнолінгвістична життєдіяльність групи – те, що обєднує групу, члени якої в міжгрупових вдносинах поводять себе відмінно від інших спільнот.

Українське суспільство є двомовним. Ця двомовність сприяє виникненню етнічної маргінальності як суспільного явища. Етнічні межі характеризуються розмитістю. Це все слугує підставою для «дифузії ідентичності».

Висновки до розділу 1

Процеси соціалізації та інкультурації передбачають засвоєння індивідом системи культурних цінностей, норм і правил поведінки, смаків, звичок того суспільства, в якому він живе, з метою усвідомлення своєї релігійної, економічної, політичної, етнічної та статусної приналежності й ототожнення себе з певними соціальними групами й культурами. Це ототожнення означується в науці поняттям «ідентичність». Загалом ідентичність пов’язують з усвідомленням людиною власної приналежності до певної соціокультурної групи, що дозволяє визначити своє місце в соціокультурному просторі, вільно орієнтуватися в оточуючому середовищі.

Індивід прагне стабільності і захищеності умов свого існування. Це прагнення повністю задовольняється завдяки феномену етнічної ідентичності, що являє собою сукупність почуттів членів групи, що стосуються тих символів, цінностей і спільної історії, які й визначають їх як окрему групу. Прагнення до ототожнення з такого роду спільнотами базується на фундаментальних потребах людини: потреба в спілкуванні з собі подібними, прагнення відчувати глибокі корені, прагнення до уподібнення тощо.

Етнічна ідентичність є різновидом соціальної ідентичності. Але це насамперед психологічна категорія, основний зміст якої не так обумовлюється об’єктивними ознаками ідентичності, як глибинними процесами розвитку свідомості і самосвідомості.

Етнічна ідентичність – це не тільки усвідомлення власної етнічної приналежності, а й оцінка етнічної спільноти, значущість членства в ній, етнічні почуття гідності, гордості, образи, страху, що є вагомими критеріями міжетнічного порівняння. Ці почуття спираються на глибокі емоційні зв’язки з етнічною спільнотою, моральні зобов’язання щодо неї. В структурі етнічної ідентичності можна виділити два основних компоненти: когнітивний (знання, уявлення про особливості власної етнічної групи, ототожнення себе з нею на основі етнодиференціюючих ознак) і афективний (оцінка власної етнічної групи та її ролі в житті). Деякими дослідниками також виділяється поведінковий компонент як прояв етнічної ідентичності в реальних ситуаціях соціальної взаємодії.

Етнічна ідентичність проходить складний процес формування. Починаючи з раннього дитинства, коли формуються зачатки її зачатки, розвиток етнічної ідентичності проходить декілька етапів і цілісної, «реалізованої» форми набуває у підлітковому і юнацькому віці.

Етнічна ідентичність – динамічне утворення, яке може зазнавати трансформацій протягом всього життя людини. Процес її становлення не закінчується в підлітковому віці. Зовнішні обставини можуть штовхати людину будь-якого віку на переосмислення ролі етнічної приналежності в її житті, призводити до трансформації етнічної ідентичності. Після накопичення фактів етнічна свідомість часто стає більш стійкою і навіть може змінюватися. Крім того на трансформацію етнічної ідентичності впливають не тільки незчисленні обставини індивідуального життя людини, але і фактори, обумовлені змінами в житті суспільства, про що вже йшлося.

Навіть у дітей послідовність стадій розвитку етнічної ідентичності і їх часових меж не являються універсальними для всіх народів і соціальних ситуацій. В залежності від соціального контексту вони можуть прискорюватися чи сповільнюватися.

Процес формування етнічної ідентичності залежить від багатьох етноформуючих та етнодиференціюючих факторів. Серед них можна виділити головні, загальні та другорядні, специфічні. До перших можна віднести такі чинники як мова, національність батьків, народні традиції та звичаї, рідна земля, спільне історичне минуле тощо. Другу групу факторів складають наступні ознаки: література, мистецтво, фольклор, риси характеру, віросповідання, національна кухня тощо.

Мова – це ключове інтегруюче поняття для нації, наріжний камінь її формування. Вона займає одне з провідних місць в списку провідних етнічних та національних ідентитів. Рідна мова засвоюється з самого дитинства. За допомогою неї здійснюється первинна соціалізація і культуризація особистості, знайомство з нормами, цінностями, традиціями свого етносу. Мова є потужним етнодиференціюючим і етноінтегруючим