4. Підтверджуються висновки, зроблені багатьма вченими, що реалізована ідентичність постає в підлітковому чи ранньому юнацькому віці, а до того характеризується дифузністю. Внаслідок проведення дослідження зріс рівень поінформованості учнів в питаннях етнічної приналежності.

5. Вплив на розвиток етнічної ідентичності відіграють численні чинники. Серед них провідними є сім’я, мова, близьке оточення, культурні традиції, громадянство, місце народження, походження, місце проживання тощо. Провідна роль серед них мови – беззаперечний факт. Провідна, але аж ніяк не вирішальна. Абсолютизація мовного чинника може несприятливо відбитися на формуванні національно свідомої особистості.

6. Високий рівень гордості та поваги до своєї етнічної спільноти та толерантності до представників національних меншин свідчать про провідне місце серед типів етнічної ідентичності позитивної етнічної ідентичності. Не спостерігається чітко виражена перевага гіпо- і гіперідентичних типів. Вони звичайно присутні в реальній поведінці кожної людини, але не займають домінуючої позиції. Цього не уникнути, оскільки існує явище етноцентризму, коли індивіди сприймають, оцінюють представників інших етнічних спільнот та й взагалі світ крізь призму своєї власної етнічної спільноти.

7. Україна є переважно білінгвістичною країною. Двомовність сприяє виникненню «дифузії ідентичності» і етнічної маргінальності як суспільного явища. Маргінальність розвивається двома основними шляхами: розрив всіх традиційних зв’язків і створення свого власного, зовсім іншого світу, де рамки ідентичності розширюються і виходять за межі власного етносу; або поступове витіснення з ідентифікаційної матриці людини етнічного компонента.

Позитивний момент в двомовності суспільства полягає у взаємозбагаченні різних культур; зростанні міжетнічної толерантності на основі інших параметрів: спільне історичне минуле, перспективи подальшого розвитку держави. Результати дослідження узгоджуються з даними багатьох авторів про зменшення етноцентризма у білінгвів, особливо у представників домінантних груп. Українці являються в сучасній ситуації групою більшості, для якої володіння російською мовою полегшує пізнання іншої культури і безконфліктну взаємодію з її членами. Отже, двомовність в багатонаціональній Україні являється умовою підтримки бесконфліктних міжетнічних взаємовідносин.

Перспектива подальших досліджень вбачається в детальнішому вивченні процесу формування позитивної етнічної ідентичності в сучасної української молоді.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Абдюкова Н.В. Психологічні особливості соціалізації сучасного підлітка. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія.- Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

Белинская Е.П., Стефаненко Т.Г. Этническая идентичность: понятие, формирование, модели измерений // Белинская Е.П., Стефаненко Т.Г. Этническая социализация подростка. – М.- Воронеж, 2000. – С. 75-107.

Березін А.М. Психологічні чинники формування національної самосвідомості // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 10. – С. 54-56.

Бичко О. Регіональні особливості параметрів етнічної ідентичності студентської молоді // Соціальна психологія. – 2004. – № 3 (5). – С. 72-81.

Біллінг М. Нації та мови // Логос. – № 4 (49). – 2005. – С. 22-35.

Боднар М.Б. Взаємозв’язок етнопсихологічних життєвих орієнтацій та самоактуалізації в юнацькому віці // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – Вип. 9. – Ч. ІІ. – С. 162-170.

Бойко С., Воропаєва Т. Мовна ідентичність та національна свідомість громадян України // Календар-щорічник. Українознавство. – 2003. – С. 128-133.

Бойко С.М. Теоретико-методологічні засади дослідження національної самосвідомості українського народу // Мультиверсум. Філософський альманах. – К.: Центр духовної культури, 2005. – № 45. – С. 14-15.

Борис І.З. Політична свідомість і ціннісні орієнтації молоді // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Вид-во «Плай» Прикарпатського ун-ту, 2001. – Вип. 6. – Ч. 2. – С. 131-138.

Васильченко О. Уявлення молодих українців про українців // Соціальна психологія. – 2003. – № 1. – С. 123-134.

Вільчинська І.Ю. Етнічна та національна ідентичність сучасної української молоді: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002.

Власик О.С., Крисаченко В.С., Степико М.Т. Український соціум / За ред. В.С. Крисаченка. – К.: Знання України, 2005. – 792 с.

Воропаєва Т. Українська мова як базова основа національної ідентичності // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. – К., 2007. – В. 11. – С. 13-17.

Выготский Л.С. Мышление и речь. – М., 1982.

Вяткин Б.А., Хотинец В.Ю. Этническое самосознание как фактор развития индивидуальности // Психол. журнал. – 1996. – Т. 17, № 5. – С. 69.

Гнатенко П.И. Национальный характер: мифы и реальность. – К.: Издательское обьединение «Вища школа», 1984. – 152 с.

Гобсбаум Е. Чи всі мови рівні? Мова, культура та національна ідентичність // Логос. – № 4 (49). – 2005. – С. 16-21.

Горбунова В.В. Психологічні особливості розвитку етносвідомості в юнацькому віці // Педагогіка і психологія. – 2006. – № 1. – С. 47-57.

Горбунова В.В. Психологічні чинники формування етнічної свідомості у юнацькому віці: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. – К.:Інститут психології Г.С. Костюка АПН України. – 2003.

Гоян І.М. До питання про ідентифікацію як механізм регуляції нормативної поведінки // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – Вип. 9. – Ч. ІІ. – С. 48-53.

Данилюк І. «Мовні конфлікти» та конструювання етнічної і національної ідентичності // Соціальна психологія. – 2005. – № 3 (11). – С.