знання про існування етнічної групи;

категоризація себе як члена цієї групи;

знання про національну територію;

знання про національні емблеми, символи, традиції, звичаї, історичні події та історичні фігури, які символічно репрезентують дану спільноту;

віра в спільне походження та спорідненість членів етнічної групи, що пов’язана не тільки єдністю культури, мови, території, а і «голосом крові»;

віра в те, що існують типові характеристики представників будь-якої етнічної спільноти (мова, культура тощо);

віра в тісний взаємозв’язок індивіда і етнічної групи: усвідомлюваний ступенем подібності себе і етнічного типажу.

Етнічна ідентичність – це не тільки усвідомлення своєї тотожності з етнічною спільнотою, а й її оцінка, значущість членства в ній, певні етнічні почуття. Як справедливо зазначає Салдатова, «гордість, образи, страхи являються важливішими критеріями етнічного порівняння. Ці почуття опираються на глибокі емоційні зв’язки з етнічною спільнотою і моральні обов’язки відносно неї, що формуються в процесі соціалізації індивіда» [65, с. 49].

Відношення до власної етнічної спільноти проявляється в етнічних атитюдах. Позитивні атитюди включають задоволеність членством в етнічній спільноті, бажання належати до неї, гордість за досягнення свого народу. Наявність же негативних атитюдів до власної спільноти включає заперечення своєї етнічної приналежності, почуття приниження, надання переваги іншим групам в якості референтних

Отже, афективний компонент етнічної ідентичності визначається:

суб’єктивною актуальністю етнічної ідентичності;

ступенем прив’язаності до етнічної ідентичності (готовність відмовитися від неї і значення, надаване членству в даній етнічній спільноті);

почуттям належності до етнічної групи;

ступенем прив’язаності і почуттям стосунку до етнічної території;

соціальним почуттям типу національної гордості, національного сорому, національної провини;

почуттям національної самоповаги [64, с. 24-26].

Специфіка етнічної ідентичності полягає в тому, що вона одночасно зумовлена об’єктивними (культурна основа) і суб’єктивними (самоприписування, потреби в приналежності до певної референтної групи і самореалізації в її межах) характеристиками. Все-таки переважаючу роль, якщо навіть брати до уваги філогенетичний розвиток людства, має культурна основа: обов’язковою підставою для виникнення етнічної ідентичності є спільність культури. Власне розвиток етнічної ідентичності починається з процесу конфронтації, ідентифікації себе на відміну від інших. За такої постановки проблеми виникає питання ролі етнічних меж у формуванні етнічної ідентичності. Відповідно варто розглядати зовнішні межі, що є наслідком міжетнічної взаємодії, і внутрішні як наслідок взаємодії окремих представників етнічної групи всередині неї. Для зовнішнього спостерігача певна етнічна спільнота може здатися гомогенною, із спільними цінностями і рисами, а, насправді, вона може мати безліч поведінкових альтернатив, ускладнюючи тим самим визначення етнічних меж. Отже, не можна не погоджуватися з фактом існування певних відмінностей між внутрішніми і зовнішніми проявами культури етносів. Звідси в структурі етнічної ідентичності можна виділити ряд складових, які не існують відособлено один від одного, а перебувають в постійній динамічній взаємодії: «образ для себе», образ у собі» та «образ для інших»[77, с. 62].

Що стосується «образу для себе», то він зазвичай усвідомлюється суспільством, поєднуючи при цьому бажані для себе характеристики. А комунікаційний зв'язок у середині етнічної групи здійснюється за рахунок власної символіки і міфології, що назовні можуть проявлятися лише фрагментарно.

«Образ у собі» цілковито можна віднести до неусвідомлюваної складової етнічної ідентичності. Проте, саме він сприяє узгодженості дій етнічної групи.

«Образ для інших» постає у вигляді певного набору приписуваних собі визначень, що переведені на мову інших культур. Тут теж існують свої міфи, символіка, але метою їх є налагодження комунікації із зовнішнім світом.

У будь-якій етнічній групі завжди існує лише їй притаманний культурний стрижень, що надає узгодженості діям її членів і виявляє себе зовні шляхом різних модифікацій. При цьому зберігається важлива особливість етнічності: вона постійно відтворюється в процесі соціалізації кожного конкретного індивіда. Засвоюючи «об’єктивну ідентичність», він свідомо реалізує власну ідентичність («суб’єктивну ідентичність»). Але «суб’єктивна ідентичність» стає можливою за умов певного інформаційного простору, існування якого здатна забезпечити етнічна група [27, c. 85].

Таким чином ми підійшли до питання формування етнічної ідентичності особистості. Було би перебільшенням вважати, що в житті людини питання, пов’язані з приналежністю до етнічної спільноти, як і до інших соціальних груп, являються центральними. Для більшості людей більш важливими є проблеми повсякденного життя – робота, зарплата, виховання дітей, проведення вільного часу. Але не варто ігнорувати і психологічні проблеми, пов’язані з груповим членством. В житті людини – і цілої спільноти – можливі ситуації, коли відповідь на питання «Хто я?» («Хто ми?») стає суттєвою проблемою.

Нерідко такі проблеми виникають уже в дитинстві, в процесі формування етнічної ідентичності. Визначивши основні структурні компоненти етнічної ідентичності і фактори її розвитку, проаналізуємо загальні закономірності її формування.

Вона формується в процесі соціалізації особистості. Водночас саме культурно та етнічно детерміноване суспільство і є основою соціалізації людини. Адже етнічна приналежність є певною даністю від народження, котра в процесі засвоєння рідної мови, через культурне середовище, оточення формує певні стандарти й моделі поведінки людей.

В процесі свого становлення етнічна ідентичність проходить ряд етапів, що співвідносяться з етапами психічного розвитку дитини. Одним з перших концепцію розвитку у дитини усвідомлення приналежності до національної групи запропонував Ж. Піаже. В дослідженні 1951 році він проаналізував – як дві сторони одного процесу – формування поняття «Батьківщина» і одночасно з ним формування образу «інших країн» та «іноземців». Розвиток етнічної ідентичності швейцарський вчений розглядає перш за все як створення когнітивних моделей, які пов’язані з поняттям «батьківщина», а етнічні почуття являються свого роду відповіддю на знання про етнічні явища [38, с. 162].

Піаже виділяє три етапи в розвитку етнічних характеристик:

1) в 6-7 років дитина оволодіває першими –