2) в 8-9 років дитина вже чітко ідентифікує себе зі своєю етнічною групою; основами ідентифікації виступають національність батьків, місце проживання, рідна мова; у неї пробуджують патріотичні почуття;

3) в молодшому підлітковому віці (10-11 років) етнічна ідентичність формується в повному об’ємі, в якості особливостей різних народів дитина відмічає унікальність історії, специфіку традиційної побутової культури, в них формуються патріотичні почуття.

На сьогодні у всьому світі проведено велику кількість досліджень, в яких уточняються і конкретизуються вікові межі етапів розвитку етнічної ідентичності. Перші зачатки дифузної ідентифікації з етнічною групою більшість авторів виявляє у дітей 3-4 років, є навіть дані про первинне сприйняття яскравих зовнішніх відмінностей – кольору шкіри, волосся – дітьми до трьох років.

На наступних етапах розвитку етнічної ідентичності формується як етнічна обізнаність, яка включає в себе знання про свою та чужі групи, так і етнічна самоназва. Етнічна обізнаність зростає з досвідом, отриманням нової інформації і розвитком когнітивних здібностей. Спочатку вона базується на очевидних показниках – колір шкіри, зовнішність, мова, елементи матеріальної культури (їда, одяг), звичаї. Поступово зростає здатність дитини сприймати, описувати, інтерпретувати етнічні ознаки. Дитина включає в їх комплекс все нові елементи – спільність предків, спільність історичної долі, релігію. На основі даних дослідження, проведеного О.Л. Романовою, висловлювання дошкільників про відмінності між етнічними групами достатньо аморфні: «Люди там живуть по-іншому, не так як ми». Різні поняття – мешканець міста, громадянин республіки, член етнічної спільноти – виявилися для них рівнозначними. І тільки в молодшому шкільному віці спостерігався значний ріст етнічних знань, не просте повторення, а систематизація інформації, отриманої від дорослих. А підлітки робили ще більш чіткі і конкретні зауваження щодо існуючих між народами відмінностей культури, історичної долі, політичного устрою тощо [59].

Ріст етнічної обізнаності про групові відмінності неминуче пов'язаний зі сприйняттям своєї подібності з членами однієї з етнічних груп і своєї відмінності від інших груп, зі здатністю стабільно давати собі правильну етнічну самоназву. 5-6-річні і навіть старші діти не завжди правильно називають власну національність, національність батьків, не можуть встановити логічний зв'язок між такими фактами як національність батьків, країна проживання , мова спілкування, власна національність. І тільки підлітки, у яких сформувалась система уявлень про етнічні явища, чітко ідентифікують себе з етнічною спільнотою на основі значного набору етнодиференціюючих ознак [59].

Когнітивний компонент етнічної ідентичності відповідає за здатність дитини структурувати інформацію про етнічні характеристики. Але діти намагаються і оцінити етнічні групи. Серед сучасних дослідників немає єдності у питанні про послідовність виникнення когнітивного і афективного компонентів ідентичності. Одні автори вважають, що етнічні переваги формуються у дітей в 9-10 років на основі достатньо значущих етнічних знань. Але в інших дослідженнях було виявлено, що дитячі переваги етнічних груп не завжди корелюють з інформованістю про них, упередження можуть передувати якому-небудь знанню, хоча і в цьому випадку вони стають більш диференційованими і інтегрованими з віком.

Але чи стають етнічні атитюди більш позитивними або негативними? Є дані, що більш старші діти показують себе менш упередженими, але можливо, що вони просто знають соціально бажані відповіді. За іншими даними, якщо атитюди (позитивні чи негативні) сформувалися, саме ця їх спрямованість зберігається і надалі.

Який характер би не носили дослідження даної проблематики різними авторами і в різних напрямках, але практично всі психологи згідні з Піаже в тому, що «реалізованої» етнічної ідентичності дитина досягає в молодшому підлітковому віці, коли рефлексія себе має для людини першочергове значення.

Е. Еріксон описував формування адекватної особистісної ідентичності підлітка як процес вибору, що відбувається шляхом дослідження різних варіантів і апробації ролей. Якщо з дорослішанням підлітка його перестають влаштовувати вибранні цінності, переконання, смаки, він може перевизначити й конкретизувати свою особистісну ідентичність, яка є процесом саморефлексії та змін, що тривають протягом усього життя [82].

Дж. Марша, базуючись на психосоціальній моделі Е. Еріксона, вивів два критерії зрілої ідентичності, пов’язані з вибором професійної діяльності, політичної ідеології та релігії: переживання кризи й виникнення переконань. Криза настає, коли молода людина робить осмислений вибір між варіантами розвитку, а переконання відображають міру особистісного внеску індивіда. Зріла ідентичність досягається, коли індивід пережив кризу й зробив осмислений вибір професії та ідеології. Дж. Марша виокремив чотири основних статуси ідентичності: розмиту, передчасну, мораторій і досягнуту. Підлітки з розмитою ідентичністю не пройшли через кризу, не дослідили різні варіанти розвитку, не обрали професію, релігію, політичну філософію, статеву роль і норми сексуальної поведінки. Передчасна ідентичність типова для підлітків, які зробили вибір без дослідження варіантів, не можуть провести межу між власними цінностями і цілями та думками батьків. На етапі мораторію молоді люди досліджують варіанти розвитку перед тим, як прийняти рішення, і можуть отримати як позитивний, так і негативний досвід, залежно від результату. Зріла ідентичність – це статус тих молодих людей, які пережили кризу і пройшли через мораторій, оцінили різні варіанти розвитку, зробили самостійні висновки та рішення [38, с. 163].

Американська дослідниця Дж. Фіні на основі згаданих вище моделей, розробила власну модель стадійного формування етнічної ідентичності [38, с. 163-164]. Перша стадія – неперевірена ідентичність – характеризується тим, що дослідження етнічних питань не проводиться взагалі або проводиться недостатньо, відсутній інтерес до проблем членства