Особливістю художнього тексту є характер номінації. Як і будь-який інший, художній текст виконує комунікативну функцію. Проте він являється естетичним засобом опосередкованої комунікації, ціль його – наочно-виражальне розкриття теми, його домінантна функція – естетична.

Інформація художнього тексту специфічна та відрізняється від інформації нехудожніх текстів. В ньому як витворі мистецтва виявляється відображення об’єктивної дійсності та ірреальність, умовність, переплітаються правда і вимисел. Картина світу, відображена в художньому, моделюється через індивідуальну свідомість автора. На інформацію художнього тексту накладається категорія „образ автора”. В художньому тексті все служить інформації: заголовок, слова, речення, знаки письма.

В художньому тексті можна виділити рівні: лексичний, синтаксичний, композиційно-смисловий.

Лексичний рівень художнього тексту передбачає вивчення його словникового складу. Автор широко використовує мовні засоби та стилістичні прийоми: мовні засоби, які передають емоційність мовлення (оцінна, експресивна лексика); мовні засоби, здатні забезпечувати образну конкретизацію мовлення (синоніми, слова з переносним значенням); стилістичні прийоми (метафора, порівняння). Використовуються також просторіччя, діалектизми, архаїзми, індивідуально-авторські оказіонізми (залежно від мети, завдань, почерку письменника, його концептуальної і мовної картин світу).

Одним з основних питань сучасної лінгвістики тексту є дослідження його складників, зокрема вивчення лексико-семантичних парадигм, під якими розуміємо сукупність тематично пов’язаних лексичних одиниць даного тексту. Їх виділення ніби розшаровує текст на паралельні секції, які зберігають відносну автономність і завдяки цьому реалізують його часткову структурно-тематичну диференціацію [42;58]

Слова можуть поєднуватися у групи на основі їхньої спільності:

1)поняттєвої, коли вони називають подібні предмети або явища дійсності і зв’язки між ними;

2)семантичної, яка виявляється у близькості або подібності значень лексичних одиниць;

3)словотвірної, коли спільною ознакою виступає один із словотворчих компонентів;

4) тематичної, яка поєднує слова за їх віднесеністю до певної теми. Головним принципом групування слів у тексті є їх відповідність певній темі, що так чи інакше підпорядковує ці слова.

В лексико-семантичних парадигмах є одне головне слово, що виділяється автором (або читачем) за власним розсудом як основний носій змісту; інші члени парадигми уточнюють і доповнюють його.

Контекст конкретизує основне значення слова, яке далі «утворюється» його належністю до однієї з лексико-семантичних парадигм: текстове оточення слова викликає актуалізацію нового відтінку значення під впливом лексичних одиниць, які стоять поряд із ним.

Зв’язок у тексті здійснюється за допомогою граматичних та лексико-семантичних засобів. Залежно від вираження зв’язності розрізняємо експліцитний зв’язок, який можна встановити на основі зіставлення повторюваних або явно виражених співвідносних лексико-граматичних явищ та форм; та імпліцитний зв’язок, який не одержує зовнішнього вираження у повторюваності мовних засобів, а виявляється за допомогою аналізу прихованих зв’язків між ними. Виходячи з цього, розрізняємо в тексті дві структури: поверхневу і глибинну. Зв’язок між словами утворює поверхневу структуру, зв’язок між спільними елементами їх семної структури – глибинну.

Лексеми тексту як багатоскладного утворення, що містить різноманітну інформацію, групуються залежно від їх підпорядкованості певній спільній темі та ряду окремих підтем. В аналізованих текстах спостерігаємо належність окремих тематичних груп лексичних одиниць конкретній тематичній «сфері», через розкриття якої глибше пізнається художньо-естетична значущість слова.

1.1 Пізнавальна виразність художнього слова

Слово – „ клітина ”, „ молекула ” художнього тексту, структурна семантична одиниця, що характеризується наявністю семантичних, граматичних і фонетичних ознак.

Семантична єдність слова полягає у певному зв’язку його окремих значень. Кожний із варіантів лексеми взаємодіє з іншими, утворюючи нові зв’язки. Навіть семантично моноваріантні слова не позбавлені семантичних зв’язків і взаємодіють як з моноваріантними лексичними одиницями, так і з поліваріантними.

У лексичному значенні слова відображаються предмети, явища і відношення об’єктивної дійсності, переосмисленню якої служить насамперед лексика. Коли різні лексеми мають у своїй семантичній структурі спільні лексико-семантичні варіанти , вони є близькими за лексичним значенням. Крім спільних лексико-семантичних варіантів , у структурі слова є й відмінні , що пов’язані з рівнем вияву ознаки, з різними відтінками значення, вживанням слів у прямому та переносному значеннях, хоча в мові трапляються й абсолютні синоніми.

Семантична своєрідність слова виявляється у його денотативній спрямованості, позначені різних фрагментів дійсності. Слово і словосполучення в основному виконують номінативну функцію, тобто позначають предмети і явища, однак у художньому тексті виявляється не тільки цей аспект слова.

Художній текст можна віднести до просторово-часових видів мистецтва, бо він вільно володіє та оперує цими вимірами; а також – до синтетичних, оскільки апелює до пам’яті, органів зору, слуху, нюху, дотику, смаку, як і до „шостого чуття” (інтуіції, ірреального, трансцендентного). Зрештою, художній текст існує і в своєму суто фізичному обсязі.

Підкреслюємо: слово є матеріальною основою літератури як виду мистецтва. Слова, відібрані письменником із лексичного складу мови і поєднані в певному порядку в мовленнєвому потоці, що в художньому тексті складають його зовнішню форму, матеріально втілюють відтворюваний в ньому чуттєвий образ людини, речі чи явища. Названа мовна одиниця є особливим матеріалом, який використовує літератор. І хоч вона обмежена в можливості пластично відтворювати сприйману форму предмета, однак словесна форма художнього образу здатна маніфестувати те, що називають інтелектуальним або умозримим образом. Зупинимось детальніше на розкритті цього поняття.

У зв’язку з матеріальним відтворенням за допомогою фарб, звуків і слів використовують поняття „образ” . Оскільки в цілому кінцевим результатом образного мислення, що може зреалізувати себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то будь-який естетично значущий