Символічним у тексті є фінал, який має таке закінчення : «…чорна земля чорною хвилею хлюпала йому на чобіт». Тут епітет вдало поєднуючись з метафорою, реалістично зображуючи життя.

Важливим, як уже згадувалось, у тексті є слово-образ Первінка. Слово «корова» вжите 34рази, а Первінка – 59разів. Первінка – це корова, яку хлопчик купив на базарі і яка відіграє важливу роль у розкритті задуму автора. Образи хлопчика й Первінки взаємо зумовлюються, розкриваючись одне через інше.

Генетичний зв'язок з цією повістю має оповідання «Бинь-бинь-бинь…», в якому психологічно глибоко, за допомогою метафор, порівнянь відтворено атмосферу окупованого села. Все подано через вразливу дитячу душу, яка бачить і відчуває те, чого, можливо, не бачать і не відчувають дорослі. Наприклад: «небо, старе і сиве, як баба Рятушнячка», «село об’їли, як гусінь», «літаки більші за небо».

Базовими у тексті поняттями є ті, що передаються сполученнями «виросту хлібом», «солома пахне коржами», «позатикали кров», «димова завіса», які, насправді, є метафорами.

Кожна деталь оповідання переломлена справді дитячим сприйняттям : «Літаки летять! Сірі, з хрестами. Літаки летять здорові і мов неживі і наче не летять, а наче щось тягне їх – гу-гу-гу». Наростання настрою досягається використанням метафори, порівняння, антонімії : «дам –сховаю», «щось –нічого», «літаки – птиці», «жаби –цукерки».

У тексті мало синонімів. До ключового слова «Бинь-бинь-бинь», навколо якого розгортається конфлікт, синонімічними є коференти «телятко», «Мань-мань-мань», «биня», а також синоніми: «живіть – зоставайтесь», «змерз – посинів», «росту – роблюсь великим», «не наші – чужі».

Улюбленими образами письменника є образи хлопчаків, наділених невгамовною фантазією, поетичною натурою. Таким є маленький хлопчик з оповідання «Літньої ночі».

Так у цьому оповіданні дід не чує, як говорять чорнобривці, лелеки, вітер, а він чує їх розмову і розуміє їх. Також своєрідно пояснює стояння лелеки на одній нозі: «Це вже я добре помітив, що цілу весну і літо наш лелека спить на одній нозі. Друга нога в нього відпочиває. Вона в нього для Африки…Так і живе: одна нога для Африки, друга для нашої хати». Цей уривок зітканий із метафор. Автор метафорично описує природу і все, що пов’язано з нею. Звідси ми пересвідчуємось, яка велика і безмежна в героя фантазія, він – мрійник і не здатен завдати шкоди природі. Наприклад: «руки між блекотою», «ноги між лободою», «вода дивиться небом», «жито поїло увесь город, пообривало грушу». Звернемо увагу і на: «зоряне небо», «зоря гаряча», «вода густіша», «чужими хмарами» тощо.

Центральним словом-образом у наведеному тексті є і літня ніч. Поняття літньої ночі досить широке й охоплює всю природу, зокрема істот і неістот. У тексті ніч персоніфікована, містить риси живого організму. Велика роль надається метафорі, оскільки вона дає можливість ширше осягнути дійсність, оживити все навколо. Наприклад: «лелека зорю студить», «чорнобривці сміються», «хата дивиться вікном», «спить жито в снопах».

Літній вечір…Тут описується неоціненна краса довкілля. Багато уваги приділяється образу неба, яке персоніфікується: «небо гріється біля місяця», «небо в криницях», «небо над борщем», «небо піде собі куди хоче», що становить одну лексико-семантичну парадигму, інша ж – «небо домашнє», «небо наше».

Для підсилення метафоризації автор використовує і порівняння, які теж служать естетичним засобом пізнання дійсності. Наприклад: «наче вмиваються хмарами», «небо, як дід», «небо, наче в кожусі», «вночі небо, наче з другого села».

Належну увагу приділяє автор використанню синонімів та антонімів, які надають текстові певної експресії: антоніми – «біжать – тупцюють на місці», «(сни) наші – африканські», «весна – літо»; синоніми – «лелека – злодій», «ноги викидають назад – біжать».

Дещо подібним оповіданням до згаданого за композиційним і змістовим планами є «На добраніч», яке теж написане в манері опису навколишнього світу, де також розкриває стосунки людини і природи, природи з природою. У цьому тексті увага автора сконденсована на лисеняті – «малому та жовтенькому» – і його ставленні до інших членів природи – джмеля, гусака тощо.

В оповіданні багато метафор: «літак розсердився», «БілАЗи важко дихали», «сосні зробилося млосно». Вони становлять фрагмент лексико-семантичної парадигми, що розкриває внутрішній світ дитини. Звернемо увагу на метафори: «джміль морочив лисові голову», «хотів вижити лиса з нори», «лис дихнув на джмеля часником», «заліпив йому лапою» наведені сполучення надають тексту певної іронічності, фокусуєчи на паралелізмі світу людини і світу природи.

У цьому тексті епітет – допоміжний засіб образотворення, хоча вносить і своє забарвлення в досліджувані парадигм : «іржавим тілом», «скаламученим небом», «точеного дзьоба», «лисове щастя».

Синоніми та антоніми виконують стилістичну функцію, протиставляють або зіставляють поняття, виявляють якусь спільну ознаку: «на добраніч – ночувати», «старим – іржавим тілом», «ліг на лапи – не побіг».

Важливою у тексті є наративна лінія першачка Сергійка, який дуже цікавий до всього оточуючого, безневинний, ще багато чого не розуміє. Він прихильний до лисеняти і забирає його до себе додому.

А герой оповідання «Скриня» над усе любить бувати в баби Тимохтеїхи і слухати про незвичайні речі. «У селі жила відьма…і що було у відьми – то це скриня. Але про скриню я розкажу вам пізніше, а зараз розповім про саму відьму, про бабу Тимохтеїху».

Ключове слово «скриня» зустрічаємо на початку і в кінці тексту. Автор використовує цей прийом, щоб зацікавити читачів. В оповіданні відчутна авторська присутність – він веде розмову.

Якось, заколисаний розмовами баби Тимохтеїхи, хлопець засинає, і чекає на нього зустріч із чудесами: Білим Сном та його сім’єю, чортами, уперше бачить