Поетичною традицією освячується вживання ???????? кольору (золоте сонце, золоте поле). Означення ??????? багатогранне. Воно поєднує і семантику кольору, й загальну позитивну оцінку, відчуття чогось дорогого, коштовного (золота осінь).

Загалом семантика кольору у художньому тексті відіграє важливу роль для вираження емоційності, образності. Вибір того чи іншого означення кольору, його стилістичне забарвлення втілюються в конкретних образах. У досліджуваних текстах назви кольорів вживаються у складі епітетів, порівнянь, антитез, метафор, вони можуть формувати стилістично-синтаксичні фігури. Микола Вінграновський у своїй творчості широко користується кольоративною лексикою, яку вживає як у прямому, так і в переносному й символічному (традиційно-асоціативному) значенні.

Колористика М.Вінграновського багатогранна. Письменник у змалюванні образів героїв звертається до різноманітності барв, які допомагають йому краще розкрити сутність того чи іншого явища, поняття, процесу. Деякі кольори вживає просто для опису, інші ж – виконують текстотвірну функцію.

Наприклад: «лисенятко жовтеньке»[13;313], «синьому галіфе»[13;308], «жовті очі»[13;287], «сірі груди», «червоний плащ з жовтим шарфом», «зелений спортивний костюм»[13;292]; «білого хліба»[13;327], «срібного сплескування», «цвіло золотим»[13;311], «недобра чорна вода», «іскриста чорнота»[13;292], «синього молока»[13;309], «руді миші», «літаки сірі», «осінь сіра»[13;314].

Кольористична лексика художніх текстів М.Вінграновського багата своєю метафоричністю та епітетами. Так, в оповіданні «Гусенятко» автор надає перевагу жовтому і чорному кольорам. Жовтий та його відтінки представлено такими виразами як: «жовті очі»[13;287], «жовтеньке тільце»[13;290], що складають одну лексико-семантичну парадигму зі словом «жовтий» ,який служить для здійснення опису гусеняти. Іншу лексико-семантичну парадигму з цим же кольором становлять: «з горіхового неба»[13;286], «іскриста чорнота»[13;292]. У ці вирази закладено глибокий зміст для розпізнання сутності предмета. Не випадково опис предмета подається у метафоризованому вигляді.

Оскільки мова в даному тексті йде про гусенятко і його сім’ю, тобто про природу та бережливе ставлення до неї, то автор акцентує свою увагу на цьому і за допомогою кольорометафор. Чорна барва переплітається з жовтою, вони виконують спільну описову функцію, є засобом метафоризації та розкриття змісту тексту: «чорна блискуча громадина», «чорна гора», «чорна вода»[13;289].

Не можна оминути сірий колір, який привносить відтінок буденності, життєвої рутини: «сірі груди»[13;287], «сірий тато»[13;293], що слугує створенню парадигми за зовнішньою ознакою опису предмета. Зустрічається й одинична кольористична лексика зеленого і червоного: «зелений спортивний костюм», «червоний плащ».

Саме через описану кольористичність простежуємо настрої,закладені в художньому тексті, те, що передає атмосферу буття «гусенятка».

Дуже багато кольоративів зустрічаємо у повісті «Первінка»: «зелений флакон», «червоного носа»[13;148], «блідо-зелений листочок», «жовту голову», «білі вугли», «білі хмари»[13;167] тощо, а «червоними тридцятками»[13;151] та «з червоними зірками на сірих шапках» вказують на час подій, на яких письменник зосереджує нашу увагу, щоб найякповніше виразити наболіле (хоча прямого авторського "втручання" не спостерігаємо).

У досліджуваних текстах можна виділити лексико-семантичну парадигму жовтого кольору: «золотий запах духів», «мідні скрині», «ліжко з золотими бильцями», «жовтими вологими очима»[13;155] тощо. Голод, війна. Корівка – все, що є в селянина. Золото –щось недосяжне, нездійснене, мрія про спокійне в достатку життя.

Жовтий тісно пов’язаний з сірим, вони взаємодоповнюють картину буття народу. «Сіра колона полонених німців»[13;145], «на сірій землі під сірим небом», «сірий простір»[13;163] уособлюють трагедію життя як такого.

Оповідання «Бинь-бинь-бинь…» не багате на кольористику. І знову ж автор звертається до жовтого (рудого) та сірого: «осінь сіра», «літаки, сірі з хрестами», «руді миші», «жовтувата осінь». Навіть телятко Бинь-бинь… «руденьке»[13;314].

Оповідання «Літньої ночі» характеризується більшою поетичністю. Тут постає образ неба. Воно і голубе, і сіре. Варто зауважити, що в прозі М. Вінграновського простежується мотив сірого неба, сірої землі тощо. Письменник звертається й до інших фарб – чорного, червоного, жовтого, рідше використовується зелений. Ці фарби доповнюють головні базові образи героїв і допомагають розкрити їх суть, значення. В згаданому тексті, хоч і описується природне оточення, зелений колір відсутній: «червона гайка», «чорні коні»[13;331].

«Порожні гнізда просвічували своїми чорними ребрами на синє небо і так само чорно мовчали»[13;324] – звертання уваги читача на питання показу панорами життя людей у воєнні роки.

В художньому тексті «На добраніч» присутня одна лексико-семантична лінія золотого кольору: «цвіло золотим», «сосна золотіла»[13;311], «хвіст прозолотився»[13;312], «лисенятко жовтеньке», «зарябіло в очах»[13;313], «іржавим тілом»[13;311].Для підсилення золотавості вжите порівняння – «цвіло золотим, аж блищало». Тут під золотим кольором слід розуміти поняття «сонця». Срібний та синій кольори вжиті для детальнішого опису природи: «срібного сплескування», «кар’єр засинів».

Лексика оповідання «Скриня» представлена сірим (що надає тексту відтінку похмурності), білим (символом чогось чистого, незаплямованого), чорним (як символом темного, негативного), а також срібним, жовтим, синім. Наприклад: «сіро скапували краплини»[13;307], «все засвітилося білим»[13;309], «чорні хвости»[13;306], «срібні солов’ї»[13;310], «стало жовтіше»[13;306] тощо.

Найменше кольороназв у оповіданні «Козак Петро Мамарига»: «срібна чарочка»[12;334] та «синенький льодок»[12;335] – використовується в ролі епітетів.

Отже, можна зазначити, що кольороназви у прозі М.Вінграновського надають лексико-семантичним парадигмам емоційності й образності, що дозволило авторові глибше розкрити внутрішній світ героїв. Микола Вінграновський не обмежився лише лексичним добором кольористичного матеріалу. Письменник ретельно обробив лексичний матеріал мови, максимально користуючись її стилістичними можливостями і разом з тим уникаючи перенасичення творів різними ускладненнями й фігуральністю. Кольоративна лексика в мовотворчості М.Вінграновського, виступаючи засобом відтворення дійсності, є важливим елементом увиразнення оповіді, її індивідуалізації, прикладом великих стилістичних можливостей слова.

Висновки

Результати проведеного дипломного дослідження показують, що художнє слово у прозі М.Вінграновського виконує різні функції, його особливістю насамперед є здатність характеризувати внутрішній світ героїв, виявляти їх концептуальну і мовну картини світу.

Художня проза М.Вінграновського, як і будь-який інший художній текст, характеризується відбиттям об’єктивної дійсності, а також ірреальністю, певною умовністю.