Матеріали проведеного дослідження підтверджують думки вчених, що слова в аналізованій прозі є семантично значущими, вони використовуються для вираження певної теми чи мікротеми, формуючи у тексті своєрідний лейтмотив, топік. Текстове оточення слова викликає актуалізацію нового відтінку в його значенні.

Слово є першоосновою художнього тексту, його магічною силою; воно спрямовує текст до розкриття нових семантичних і просторово-часових вимірів.

Слова, перебуваючи у тісному взаємозв’язку з іншими лексемами, здатні частково втрачати своє значення і набувають іншого, а це залежить від того, з якими образами буде пов’язане слово. Наше дослідження підтверджує думку І.Франка про те, що слова-образи разом з іншими мовними одиницями та образами, маніфестованими ними, творять живу сцену з актуалізацією певних життєвих проблем. При цьому образ якогось об’єкта і сам об’єкт є неподільними. Для розуміння тексту І.Франко радить звертатися до уяви, фантазії, до конкретно-чуттєвої сфери. Таким чином, художній текст – це організм, який складається зі складових елементів, має певне значення та постає як світ чогось видимого, пов’язаного з відчуттям, і фантастичного.

Матеріали дипломного дослідження підтверджують думки вчених про те, що художній образ узагальнює картину буття, яка створена на основі вимислу: логічному (когнітивному), культурологічному, розгорнутому (деталізованому) і він виступає як спосіб відображення дійсності в усіх її виявах: чуттєвому, схематизованому.

Чуттєвий образ, пов’язаний насамперед із почуттями, а схематизація спрощено відображає реальність, не деталізуючи життєву моральність. Доречним є виділення й типового образу, який вміщує все найхарактерніше, узагальнене, масове.

Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи автора, читача, пейзаж та інтер’єр.

Слово як образ і образ як слово – метафоризоване, символізоване слововживання, наповнене прихованою експресією, побудоване на несподіваних асоціаціях, семантичних трансформаціях, необмежено розширює потенції лексеми, її глибинні валентні зв’язки …

При аналізі лексико-семантичних парадигм у прозі М.Вінграновського нами враховувалося, що слово як "першообраз" внутрішньо (за О.Потебнею) "діалогічне"; "діалогічне" воно і "зовнішньо" (за М.Бахтіним), буквально в самому діалозі, в потоці свідомості, у ліричних відступах. Знак, слово - завжди адресоване комусь, принаймні, самому собі; воно потребує, вимагає відповіді в іншої мовної одиниці, така внутрішня діалектика лінгворуху слова в структурі художнього твору. І в цьому потоці, в матерії знаків, образів, символів ключовому слову належить специфічна заголовна роль - бути "особливо знаковим", іноді – на межі сакральності.

Ключове слово в аналізованих текстах М.Вінграновського майже завжди у процесі розгортання композиції і загальної структури художнього твору переростає у символ (Первінка, Гусенятко, козак Петро Мамарига, Бинь-бинь-бинь, літня ніч, скриня).

Оскільки слова в мові існують не ізольовано, вони об'єднані за спільністю значень у групи, мікросистеми – кожне слово в своїй мікросистемі має певне місце, і його значущість визначається цим статусом: семантичний зміст лексеми зумовлений відношеннями, які формуються в сітці протиставлень певного слова іншим елементам цієї ж мікросистеми. Лексико-семантична система є найрухомішою серед усіх мовних рівнів; будь-яка зміна в лексичному складі мови позначається на системних відношеннях.

Згідно з критерієм спільності категоріального і сигніфікативного значень, лексичні одиниці (лексико-семантичні варіанти) структуруються в номінативні лексико-семантичні парадигми. Номінативна лексико-семантична парадигма становить цілісну, відкриту, динамічну, впорядковану семантичними відношеннями ієрархії, перетину, доповнення систему, яка служить цілям диференційованого позначення семантичного континууму та характеризується домінантою-ідентифікатором лексико-семантичного поля.

Матеріал нашого дослідження показує, що повний набір ознак слова може бути представлений тільки при розщепленні значення на лексико-семантичні варіанти. При характеристиці лексико-семантичних парадигм у художньому тексті, як свідчить матеріал дослідження, доречно послуговуватись і терміном „концепт". "Концепт" визначається як перший етап формування слова і його значення, так і включення цього слова у культурний контекст, коли слово стає ключем до розуміння певної культури. Аналіз семантики і прагматики ключового слова, його витлумачення дає змогу простежити характер мислення, світосприйняття окремого народу, особливості формування і розвитку його культури.

Створюючи текст, М.Вінграновський добирає слова відповідно до змісту й задуму: використовує синонімічне й антонімічне багатство мови, зокрема синонімічні ряди, які виражають у тексті різні смислові відношення. Текстотвірну функцію в аналізованій прозі виконують й антоніми, які, утворюючи антонімічні пари, виступають основою побудови лексико-семантичних парадигм. Порівняймо:

«На струмені вода була не така, як при очереті. При очереті вода комизиста, вредна, то те їй не те, то те, то якийсь корінь чи яма, і вода там нервує, сердиться, вічно щось їй не так; на струмені вода гінка і вільна, вона, ця струмінна вода, не питає, хто по ній пливе і до кого, летить вона вільно, під осінньою ніччю, аж дно під цією водою дзвенить».

Для утворення нової художньої якості необхідний новий кут зору – перенесення значення слова, що в аналізованих текстах виконує різні функції: образотвірну, синтезувальну, характеризувальну та ін. На такому перенесенні базуються порівняння, епітети, метафори.

Тропи М.Вінграновський використовує для виділення певної риси в характері дійової особи й надання окремим фрагментам тексту образності, емоційності.

Порівняння використовується при зіставлені предметів, явищ дійсності. Порівняння має особливо велике пізнавальне значення. Предмети, які безпосередньо не бачить читач, явища, які не спостерігає, може уявити великою мірою через порівняння з тим, що сприймав. Художнє порівняння в аналізованих текстах завжди несе в собі ще й поетичний, емоційний та оцінний компоненти значення. Наприклад: «небо, як дід», «небо, наче в кожусі», «вночі небо, наче з другого села».

Епітет є образним означенням