Образами можуть називати ще окремі словесні уявлення чи словесні образи, під якими розуміються тропи та різні синтаксичні фігури; є образи, до яких відносять зображених у творі людей, тварин, їх природне та речове оточення.

Мистецький образ у найширшому розумінні – це умовність, ілюзія, фікція, що постає як результат не лише осягнення, відтворення й перетворення реальної дійсності, а й творення нового, уявного художнього світу. Коли шукають відмінність між наукою і мистецтвом, то іноді її зводять до того, що в основі науки лежить поняття, а в основі мистецтва – образ. Певна річ, це – спрощення [57;39].

Кожен із видів мистецтва має власні засоби образотворення. У музики – мелодія, ритм; у скульптури – глина,гіпс і т.д. У літератури –насамперед слово.

О.О.Потебня проводив певну аналогію між словом і твором художньої словесності. Цю аналогію можна уподібнити до схожості будови мікро-, макро- та мегасвітів [44;202]

Відповідно до теорії О.О.Потебні, слова, постаючи як образ, міф, поступово, у стосунках з іншими словами-образами, втрачають своє первинне значення, завдяки чому розгортаються в часі, збагачуються додатковими, іноді цілком протилежними значеннями, творять як наукову, поняттєву сферу (здебільшого за допомогою позбавлених значущого зв’язку із „внутрішньою формою”, нейтрально-знакових, термінологічних ресурсів), так і сферу мистецьку (переважно завдяки постійно відновлювальній образності).

У трактаті „Із секретів поетичної творчості” І.Я.Франко цитує шевченківські рядки:

Ви тяжкий камінь положили

Посеред шляху і розбили

О його, бога боячись,

Моє малеє та убоге

Те серце, праведне колись.

Цей уривок супроводжується словами Івана Франка: „Тут майже що слово,то образ із обсягу додаткового смислу, а всі образи, взяті разом, чинять сцену, повну руху і трагічної сили ” [60;84].

Образ повного об’єкта і сам об’єкт неподільні. Коли ж було усвідомлено різницю між твореним людиною образом, знаком об’єкта і самим об’єктом, тоді й слово образ почали приймати як вимисел, не адекватний з дійсністю, як посередник між людиною і світом. Це й стало початком усвідомлення слова як мистецького засобу.

Докладно розглядає І.Я.Франко і ті „змисли”,на основі яких будуються словесні образи. Він звертається до нашої уяви, до спогаду про відчуття. Пов’язуючи динамізм як питому властивість літературного образу з походженням слова, І.Я.Франко перекидає місток до потебнянської теорії.

Так погляди О.О.Потебні на своєрідність літературно-мистецького образу взаємодоповнюються із поглядами І.Франка.

У різних народів одні й ті ж таки явища, предмети, дії означуються за допомогою неоднакових комбінацій звуків. Цей факт дає вагому підставу прибічникам семіологічного підходу до розгляду мовних і літературних явищ стверджувати їх знакову природу. Вони уникають самого поняття „художній образ”, замінюючи його поняттями „знак”, „код”, „символ”.

Ціною великих жертв, проходячи крізь випроби соціологічних, ідеологічних, політичних та інших „прокрустових лож”, художнє слово являло людям одвічну силу своєї безборонної сили та самобутності.

У художньому тексті постає певний художній світ: або максимально наближений до видимого, даного нам у відчуттях (такий, що існує лише в нашій уяві, збуджуваній словом, образом), фантастичний , зітканий із химерних переплетінь уявленого , сновидінь і візій( але теж опосередкований словом – від творення до сприймача та його співуяви). І все це, на нашу думку, розкривається насамперед через образ, тому в наступному параграфі зупинимось детальніше на його характеристиці.

1.2. Художній образ – спосіб відображення дійсності

Термін «художній образ» використовується в мистецтвознавстві у двох основних значеннях. У широкому розумінні образом називають специфічну форму відображення та пізнання дійсності в мистецтві, на відміну від тих форм зображення, якими користуються в науці і в повсякденно-практичній сфері людської життєдіяльності. У вузькому розумінні образом називають специфічну форму буття художнього твору в цілому й усіх складових його елементів зокрема. Загальноприйнятим є визначення художнього образу таке: «образ – це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу і має естетичне значення».

Наведене визначення як таке протиставляється широковживаному визначенню образу як узагальненого відображення дійсності у формі одиничного, індивідуального.

В основі художнього образу як специфічної форми відображення дійсності лежить первинний чуттєвий образ.

Чуттєвими образом називають конкретну чуттєву даність предмета відображення, тобто те нормальне уявлення , в якому відображувана реальність постає не у формі думки про неї, а у формі самого життя , наочного, такого, якого ми її бачимо чи могли б побачити, сприймаючи безпосередньо . Чуттєвий образ у художньому творі – це те , що в ньому безпосередньо, конкретно зображено з усіма його подробицями – сукупністю тих індивідуальних предметних ознак (знаходження у просторі і часі, форма, величина, колір, спосіб дії тощо), які окреслюють його в нашій свідомості [15;124]

Конкретно-чуттєва основа, з одного боку, відрізняє художній образ від такої форми відображення, як схема, в якій зображення життя втрачає свої живі риси і схематизується, з іншого боку, споріднює його з тією звичайною формою відображення дійсності, якою ми користуємося у побуті, в нашому повсякденному спілкуванні.

Художній образ як специфічна форма відображення дійсності відрізняється від тієї форми вираження світу, якою користується наука, а саме – поняттєвої, яка, відображаючи предмет, абстрагується від деталей.

Типовий художній образ –це естетична категорія, естетичне узагальнення дійсності. У типовому образі поєднується художнє узагальнення в розкритті істотних сторін особи, явища з відтворенням їх індивідуальних, неповторних рис. Поєднання рис, типових та індивідуальних, дає конкретно-