В типових образах узагальнюється і масове, те , що широко представлене в житті, і виняткове: позитивне й те, що народжується і становить росток нового; і те, що відмирає , але ще існує як пережиток. Тільки випадкове не може бути типовим.

Систему образів художнього твору становлять образи осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речового оточення. Відповідно до цього образи класифікують :

1.Залежно від виконуваних ним функцій і місця, яке вони займають у загальній картині зображуваного й родових ознак твору виділяють образи дійових осіб, які поділяються на три типи:

а) образи осіб, що виступають у творі як об’єкти розповіді. Цей тип образу традиційно позначають терміном „персонаж” ;

б) образи осіб, які у творі виступають як суб’єкти розповіді. Ці образи осіб позначають ще терміном „оповідач”;

в) образи осіб, що у творі виступають як суб’єкти розповіді й водночас як об’єкти її. Цей змішаний тип образу позначають терміном „ розповідач”.

2. У художньому тексті виділяють й образ автора твору, суб’єкта зображення.

3. Учені акцентують і на образі читача – адресаті твору.

4. Образ природного оточення називають пейзажем.

5. Образ речового оточення називають ще інтер’єром.

Щодо термінів „оповідач”, „розповідач”, „образ автора”, то чіткої термінологічної єдності у міркуваннях дослідників немає.

Авторський і читацький образи складають групу образів, які пов’язані із суб’єктами зображення, сприйняття та оцінкою зображуваних у творі об’єктів.

Поняття „образу автора” як змістового утворення визначає уточнення в плані з’ясування співвідношення його етнопсихологічної позиції і позиції адресата художнього тексту, що особливо важливо в умовах можливого розходження їх світосприймання. Складний словесний образ, що його передає текст, не заповнюється лише образом автора. Є ще загальнонародні концепти світорозуміння.

Так, О.Б.Вовк звертає нашу увагу на поняття „образної номінації ”.У системі мовної номінації існує протиставлення номінації первинної та вторинної. Вторинна номінація має системно-структурований характер. Структура засобів вторинної номінації базується на поняттях кількості, якості, зв’язку, подібності та протилежності. Оскільки в основі виникнення вторинних найменувань лежить їх образне перенесення, доцільно, на думку згаданого автора, застосовувати поняття образної номінації. Вторинними найменуваннями можуть бути окремі слова, так і словосполучення.

Найменування, які мають спільний денотат, можуть бути вторинними в одній мові та первинними в іншій.

У значенні слова наявні як більш абстрактні, так і більш конкретні семантичні компоненти. Можна виділити не менше трьох видів значення слова за рівнем абстракції: конкретне значення, абстрактне, категоріальне значення [14;65].

Запропонована класифікація значень слова за допомогою абстракції стосується як прямого, так і переносного значень. У цьому плані між ними немає корінної відмінності , про що свідчить і той факт, що переносне значення слова може стати єдиним у слові і в разі «стирання» його внутрішньої форми сприймається як пряме.

Образність виникає як переносне значення і спочатку завжди пов’язана з конкретним значенням, проте вона може виникати не лише внаслідок співвідношення конкретного прямого і конкретного переносного значень, а й на основі зв’язку названих значень із абстрактним переносним.

У лексико-семантичних парадигмах, досліджуваних нами в текстах М.Вінграновського, спостерігаємо різне співвідношення значень у структурі лексем.

Розділ ІІ. Ключові слова-образи у прозі Миколи Вінграновського – базовий елемент лексико-семантичних парадигм

Художній текст становить багатоелементну систему. В її ієрархії –багатоступеневість, тому уявлення про автора як носія певної концепції дійсності та естетичної інформації можна отримати тільки із послідовного розгляду всіх елементів тексту різних рівнів.

Слово як образ і образ як слово – метафоризоване, символізоване слововживання, наповнене прихованою експресією, побудоване на несподіваних асоціаціях, семантичних трансформаціях, необмежено розширює потенції лексеми, її глибинні валентні зв’язки …

Аналіз літературних творів свідчить, що не тільки одиниці лексико-семантичного рівня беруть участь у творенні категорії образу автора, яку Л.Новиков вважає "надкатегорією", "ієрархічно найвищою" [40;13], однак одиниці саме цього рівня мови дуже важливі для розкриття цієї категорії. Деякі з лексем домінують, інші – відіграють другорядну роль, їх значимість змінюється залежно від композиційно-сюжетного рівня. До домінантних одиниць у тексті належать ключові слова-образи.

Учені зазначають, що ключові слова служать одночасно знаками, які узагальнюють екстралінгвальні реалії, співвідносні з лексичною системою окремої мови і є засобом формування естетичних значень, пов'язаних і з ідейно-художнім змістом цілого. Тому спроба вивчення тексту як і образу автора за умови активного використання вичленування й аналізу ключових слів, які володіють особливою семантичною наголошеністю, має безперечний інтерес, оскільки саме ключові слова у семантичному просторі тексту формують ізотопію і ведуть лейтмотивні теми.

М.Бахтін ключове слово або, в його термінології, "інтенційне слово" виводить діалектично з "авторського ядра" задуму твору: "Мова прозаїка розташовується за ступенями більшої або меншої наближеності до автора та його останньої смислової інстанції: одні моменти мови прямо та безпосередньо... виражають смислові та експресивні інтенції автора, інші ламають ці інтенції..." [5;111-112]. За М.Бахтіним, ключові слова завжди перебувають у постійному діалозі-конфлікті-протистоянні між собою, або ж у паралелізмі чи взаємодоповнюваності, а тим часом класична лінгвістика здебільшого орієнтується переважно на статичний стан слова, образу, символу, слова, штучно вирваного з естетичного контексту.

Можна зробити висновок, що слово як "першообраз", і внутрішньо (за О.Потебнею) "діалогічне"; "діалогічне" воно і "зовнішньо" (за М.Бахтіним), буквально в самому діалозі, в потоці свідомості, в ліричних відступах. Знак, слово - завжди адресоване комусь, принаймні, самому собі; воно потребує, вимагає "відповіді" в іншого слова. Така внутрішня діалектика лінгворуху слова в структурі художнього твору. І в цьому потоці, в матерії знаків, образів, символів ключовому слову належить специфічна заголовна роль - бути "особливо знаковим",