Функціональне забезпечення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Комунікативна функція – одна з найголовніших та основних функцій – з моменту свого народження з дитиною спілкуються мама, тато, бабусі й дідусі, близькі та родичі, просто знайомі. Вперше побачивши новонароджену дитину дорослі вітають її, спілкуються з нею, задають питання, правда не отримують жодної відповіді. Проходить зовнішньо одностороння, але все ж таки розмова між двома людьми. З часом ця бесіда більш жвавіша та красномовна, з ростом та розвитком дитини – розвивається і її мова, спілкування з собі подібними /і не тільки – іграшки, тварини і т.п./ набирає обертів, збільшується кількість слів, якими володіє дитина, розширяється її кругозір, росте її досвід, збільшується спілкування з оточуючими.

Одним із основних принципів розвитку мовлення та навчання дітей дошкільного віку рідної мови є принцип комунікативної спрямованості навчання.

Цей принцип означає, що навчання рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіння рідною мовою як засобом спілкування; на засвоєння навичок розмовної літературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповідно до ситуації спілкування.

Навчання мови і розвиток мовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Оскільки мова і мовлення обслуговують всі види діяльності дитини, доречним буде говорити про взаємозв’язок усіх видів діяльності в мов-леннєвому спілкуванні, про інтеракційну /взаємодіючу/ діяльність" /А.Менг/.

Інтеракційна діяльність обов'язково передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності. Компетентність - це комплексна характерис-тика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психіч-ного розвитку: знання, вміння, навички, креативність /здатність твор-чо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструк-ції за задумом/, ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконт-роль.

Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності /мовленнє-вої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо/.

У мовленнєвій діяльності слід розрізняти мовну і мовленнєву ком-петенції, а в мовленнєвій компетенції - лексичну, фонетичну, грама-тичну, діамонологічну та комунікативну.

Мовленнєва компетенція - це вміння адекватно й доречно практич-но користуватися мовою в конкретних ситуаціях /висловлювати свої дум-ки, бажання, наміри, прохання тощо/, використовувати для цього як мовні, так і позамовні /міміка, жести, рухи/ та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Комунікативна компетенція - комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

Комунікативній компетенції, як і іншим видам мовленнєвої компетенції потрібно навчати ді-тей вже з раннього віку. Ще до школи дитина повинна засвоїти відпо-відні мовленнєві знання, вміння та навички, необхідні їй для спілкування. Задля цього потрібно лише дібрати адекватні методи та прийоми розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. Ситуації спілкування та соціально-побутові ситуації складаються в нашому житті кожен день. По дорозі з дому до дитсадка, зустрічаючи сусідів, знайомих, ми вітаємось, запитуємо про їх справи, здоров’я їх та близьких, заходимо в магазин – спілкуємось з продавцями тощо. Дитина не повинна проходити мовчки біля дорослих, потрібно звернути її увагу на прийоми вітання, звертання, методи і правильність спілкування, підказати та навчити нових слів привітання, подяки і т.п., тобто розвивати постійно в дитини культуру мовленнєвого спілкування з оточуючими в щоденному житті. Формування комунікативної компетенції спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування.

Кінцевою метою роботи з розвитку мовлення є формування культури спілкування, тому завданнями формування комуні-кативної компетенції є:

а/ розвиток комуні-кативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду - емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником;

б/ за-своєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету;

в/ формування культури мовлення;

г/ формування культури спілкування.

Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки в стандартизованих /однотипних/ ситуаціях мовленнєвого спілкування /Вітання. Знайомство. Подяка. Вибачення. Прохання. Прощання. Комплімент/. Кожна типова ситуація обслуговується групою формул і виразів мовленнєвого етикету.

Формування культури мовлення відбувається в рамках особистісно-орієнтованого підходу, який враховує рівень мовленнєвого розвитку та мовні здібності, наміри, бажання, індивідуальні особливості кожної дитини і стимулює творчі прояви особистості з орієнтацією на її індивідуаль-ність. Шкільна модель прямої передачі дітям знань, умінь і навичок замінюється навчанням дошкільнят самої можливості набуття знань /засобам навчання/ та використання їх у практиці мовленнєвого спілкування.

3. Комунікативний аспект культури мови.

Комунікативний компонент культури мови несе основне навантаження в найефективнішому досягненні поставлених цілей спілкування. Г.О. Винокур ще в 1929 р. писав: "Для кожної мети свої засоби, такий повинен бути гасло лінгвістично культурного суспільства". Проте в російській лінгвістиці в цьому найважливішому компоненту культури мови, як вже мовилося, не приділялося належної уваги.

Одна з перших спроб лінгвістичного теоретичного осмислення комунікативного компоненту належить чеським лінгвістам. В тезах Празького лінгвістичного кружка затверджується наступне: "Під культурою

Мовлення розуміється чітко виражена тенденція до розвитку в літературній мові якостей, що вимагаються її спеціальними функціями" А. Едличка обґрунтовує необхідність виділення трьох типів норм: формаційних, комунікативних і стилістичних.

Формаційна норма - це те, що у нас названо нормативним компонентом, стилістична норма розуміється А. Едлічкою в цілому традиційно.

Комунікативна норма визначається так: "Для комунікативної норми... визначаючим є відношення до процесу комунікації. Вона маніфестує не тільки