Пошук ведеться у різних напрямах. Один з них пов'язаний з відродженням риторики і бажанням зробити її частиною лінгвістики, інший - з розвитком ідей функціональної стилістики.

Численні дослідження по функціональній стилістиці останніх десятиріч з переконливістю показують, що одним з центральних її понять є поняття стилістико-мовної системності (вирази специфіки того або іншого мовного різновиду окремого цілого) Під мовною системністю функціонального стилю (або іншого більш часткового мовного різновиду) розуміється взаємозв'язок на текстовій площини різнорівневих одиниць (включаючи текстові) і їх значень обумовлений екстралінгвістичною основою відповідного мовноного різновиду і виконанням загального комунікативного завдання (цілі) взаємозв'язок, що створює і виражає стильову специфіку даної групи текстів, в порівнянні з іншою, і володіє загальною стильовою межею (або їх комплексом).

Визначаються основні сфери використовування функціонального стилю, основна функція і та домінанта, біля якої відбувається системна організація всіх основних параметрів стилю, його специфічних і найвірогідніших властивостей. Так, у відношенні ділового стилю затверджується, що основна сфера використовування – регулювання правових відносин, тобто сфера офіційно-ділової документації. Основна функція - повідомлення. Домінанта - точність, не допускаюча неправильної трактовки. Науковий стиль охарактеризований як сфера використаання - науки, техніки,навчання. Основна функція - повідомлення, фіксація результатів пізнання миру. Домінанта - понятійна точність. Публіцистичний стиль визначений як сферу використання – засобвів масової інформації, мітингів , зборів, тобто це є вся суспільно-політична сфера діяльності людини. Основна функція - інформативно-впливаюча.

Перед лінгвістами постає необхідність визначити яка структура тексту є оптимальною для вирішення поставлених задач спілкування.

Спробу відповісти на це питання зробив Б.Н. Головін. В своєму учбовому посібнику для вузів він взагалі запропонував розуміти Культуру мови як культуру комунікації, включаючи в це широке поняття і нормативність. Культура мови визначається їм по набору її комунікативних якостей. Ці якості виявляються на основі співвідношення мови з деякими, як виражається Б.Н. Головін, немовними структурами. До немовних структур віднесений сам язик як інструмент, що породжує мову, а також мислення, свідомість , дійсність, людина - адресат мови, умови спілкування. Облік цих

немовних структур визначає наступні якості гарної мови: правильність, чистота, точність, логічність, виразність, образність доступність, дієвість і доцільність.

Комунікативний компонент культури мови включає три основні складові: 1) визначення мети комунікації; 2) визначення прагматичних умов комунікативного акту; 3)продиктовані метою і прагматикою основи вибору і організації мовних засобів, що формують відповідні тексти в їх письмовій або усній реалізації.

Щоб ввести поняття мети в дослідження комунікативного компоненту

необхідно перш за все чітко розмежувати ті цілі, які визначають вибір і організацію мовних засобів, від тих цілей, які в цьому процесі не беруть участь або беруть участь лише непрямим чином. Приклади такого розмежування очевидні. Так, якщо ставиться мета створення наукового тексту, то це обумовлює вибір наукового функціонального стилю. Якщо ж ставиться мета не просто створення наукового тексту, а дисертації на здобуття вченої ступені, то ця додаткова мета вже не має прямого відношення до комунікативному компоненту. Найбільше, що може зажадати така мета, - це чисто формальне дотримання вимог до тексту представленому на здобуття вченого ступеня.

Система комунікативних цілей представляється наступною. Розрізняються пропозиціональні (1) і модальні (2) цілі. Пропозиціональні цілі

визначають фактичний зміст тексту, модальні цілі – це комунікативна установка тексту типу: інформація, переконання, спонука і т.п..

До числу пропозиціональних відносяться наступні цілі:

На найвищому рівні спілкування виділяються функціональні цілі визначаючі вибір відповідного функціонального різновиду мови. Функціональні різновиди мови - це сукупність текстів, що служать цілям наукової, публіцистичної і іншої комунікації. Існують різні типології функціональних засобів мови. На першому, вищому, рівні класифікації виділяються три функціональні різновиди: розмовна мова, мова художньої літератури і функціональні стилі. На другому рівні класифікації функціональні стилі підрозділяються на офіційно-діловий, науковий і публіцистичний. Кожен з функціональних різновидів має свої задачі спілкування, які визначають її "мовний вигляд".

Для хорошого володіння функціональними стилями необхідна культура

мислення, а у багатьох випадках і культура переконання. Досягти такої культури персоною для кожного функціонального різновиду, тільки на мовній основі не можна, хоча мова і грає тут далеко не останню роль. Саме

відсутність культури мислення призводить до того, що в суспільно-політичних текстах з'являється багато мовних ярликів, головна мета яких - "затаврувати" опонента. Не менше яскравий приклад відсутності культури мислення - це тексти без ясно усвідомлених цілей задача таких текстів одна - покрасуватися перед аудиторією, особливо якщо ця аудиторія телевізійна.

Кожен функціональний різновид залежно від конкретних цілей спілкування диференціюється на сукупність таких текстів, які в значній мірі умовно можна віднести до таких функціональних жанрів, мовна реалізація яких супроводжується своїми особливостями. В розмовній мові виділяються, наприклад, монологи, діалоги, стереотипи. Якщо говорити про науковий