та ін.) жаргон є своєрідною "колективною грою" (О. Єсперсен). Замкнені групи (жебраки, злодії і т. ін.) за допомогою жаргону відокремлюються від іншої частини суспільства, він допомагає членам групи розпізнавати "своїх" і "чужих", а також виконує функцію конспірації.
Елементами злодійського жаргону є, наприклад, слова: перо (ніж), мочити (вбивати), стибрити (вкрасти), лажа (неприємність), збацати (станцювати), закласти (видати), иімон (обшук), розколотися (зізнатися), зав'язати (порвати із злочинним світом) тощо. Основною метою таких слів є приховання предмета комунікації.
Молодіжні жаргонізми являють собою експресивні позначення загальновідомих понять: предки (батьки), чувак (хлопець), баскет (баскетбол), бабки (гроші), бухати (випивати), погрімон (прізвисько), олдовий (старий), герла (дівчина), фачити (принижувати, ігнорувати), фацет (чоловік, хлопець), бачик (телевізор), стріха (свідомість, здоровий глузд), кріпак (провінціал, селюк), баклажан (алкоголік), шуфляда (щелепа). У мові школярів і студентів натрапляємо на слова: хвіст — нескладений іспит, зрізатися — не скласти іспиту, автомат — залік, поставлений викладачем без спеціальної співбесіди, шпора — шпаргалка, бабки — гроші. Такі слова, як правило, відображають фамільярне або гумористичне ставлення до предмета мови. Психологічною основою появи молодіжних жаргонних слів є споконвічне прагнення молоді підкреслити свою дорослість, незалежність і нестандартність у поведінці та судженнях.
Як синонім слова "жаргон" іноді (здебільшого стосовно англомовних країн) використовують термін сленг. Для позначення способу спілкування декласованих елементів поряд із терміном "жаргон" вживається також термін арго, що позначає сукупність особливостей мови групи людей, які намагаються засекретити свої висловлювання, зробити їх незрозумілими для оточення.
Жаргонні слова звичайно охоплюють вузьке коло понять. Уживання їх є ненормативним явищем. Жаргонізми роблять мову примітивною, засмічують її. У художніх творах жаргонізми використовуються як засіб мовленнєвої характеристики героїв. Поза цим завданням використання жаргонної лексики в літературній мові неприпустиме. Найнадійнішим засобом очищення мови від таких елементів є збагачення словникового запасу справжніми цінностями рідної мови, піднесення загальної культури мови.
Список використаної літератури
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991.
Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, 1990.
Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. — К.: Артек, 1999.
Волощак М. Неправильно — правильно: Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. — К., 2000.
Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. — К.: А. С. К., 2000.
Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. — К.: Видавничий центр "Просвіта", 2000.
Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян. — Донецьк: Сталкер, 1997.
Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання. — К.: Рідна мова, 2000.
Гринчишин Д. Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. — К.: Рад. шк., 1986.
Ділова українська мова: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.
Ділова українська мова: Посіб. для студентів вузів / За ред. Н. Д. Бабич. — Чернівці: Рута, 1996.
Ділові папери та документи підприємницької діяльності / Упоряд. В. -Л. Кулініченко. — К.: Український центр духовної культури, 1996.
Караванський С. Пошук українського слова, або Боротьба за національне "я". —К.: Видавничий центр "Академія", 2001.
14. Коваль А. П. Ділове спілкування. —К.: Либідь, 1992.