Топоніми і їх види

Майже всі географічні об'єкти — гори й низовини, моря й океани,

острови й півосі рови, річки й озера, населені пункти й ліси — мають свої назви Наука, що вивчає ці назви, називається топонімікою (від гр. юроз «місце», «місцевість» і опота, опута «ім'я»).

Топоніміка — складова частина ономастики, розділу мовознавства, що вивчає власні назви. Крім того, Існує ще термін топонімія. Він означає сукупність географічних назв певної території.

Окремі вчені топоніміку відносять до самостійних наук, яка «використовує методи і лінгвістичного, і історичного, і географічного аналізу» [Мурз., ОТ, 8\.

Географічні назви (топоніми) утворюються або від загальних назв (апелятивів), наприклад, назва села Берег від апелятива берег, назва річки Ріка — від апелятива ріка, або від власних назв (антропоніміє), наприклад, назва міста Івано-Франківськ — від власного імені. Значна частина географічних об'єктів має опосередковані назви. Так, м. Сіверськ дістало свою назву від р. Сівер-ський Донець, яка, в свою чергу, означальну частину одержала від назв слов'янського племені сівери, сівера, що жили у верхній те-чії Сіверського Дінця а іменникову — через найменування р. Дон від Іран, поп «вода», «річка».

За видами об'єктів топоніми неоднакові. Одні з них означають назви міст, інші — найменування річок, ще Інші — гір і т. ін. Кожен вид цих об'єктів має свою назву. Для назв населених пунктів — міст, селищ, сіл тощо — прийнято крім загального терміна топонім вживати термін ойконім; для назв водних об'єктів (річок, джерел, водоспадів, потоків, струмків, а також океанів, морів тощо) — термін гідронім; для об'єктів рельєфу, тобто об'єктів орографічних (гір, хребтів, горбів, долин плато, низовин, гірських ущелин ти ін.) — термін о р о н і м.

Крім того, всі топоніми розрізняються за ознаками природи:

а) особливостями рельєфу (верш. Стіг, підвищення Гостра Могила,

Нагальний кряж тощо); водних об'єктів (р. Біла, м. Жовті Води), б) видами рослин (м. Дубно, с. Березівка, р. Рогозянка),

в) видами тварин (верш. Кобила, р. Щучна). Однак збіг топонімів, зокрема гідронім ів, з назвами тварин в абсолютній більшості випадків являє собою пізніше переосмислення д.-слов., тюрк, чи Інших мов назв річок (див. у словниковій частині — Білка, Вовк, Галка тощо).

Окрему групу становлять антропонімічні назви, що походять від імен, прізвищ; етнонімічні — від найменування народів, родів, племен (с. Дуліби, с. Поляни, с. Ятвяги, с. Деревляни, смт. Печеніги, м. Ківерці, смт. Торчин, смт, Узин, с. Серби та ін.). З минулого дійшла до нас група топонімів, які відображають соціальну нерівність — назви, пов'язані з іменами царів, помі-щиків та такі, що відображали злиденне життя простого люду, а також назви виробничою характеру (с. Бортники, м. Бровари); збереглися топоніми культового походження, пов'язані з релігійними святами, храмами, церквами, мечетями тощо.

Характерною особливістю давньоєвронейських гідронімів — давніх європеїзмів, тобто тих, які існували до виникнення, індоєвропейської мовної спільності, є наявність у них основ на означення «вода», «джерело», «текти», «потік», а також кольорів — «білий», «блискучий» тощо.

Географічні назви України пройшли складний шлях розвитку і утворення. Значна їх частина успадкувала топонімічну систему цілого ряду епох, починаючи від доісторичної (дописемної) і кінчаючи нашим періодом. Упродовж тривалого історичного часу вони розвивалися в тісному зв'язку з топонімією багатьох племен і народів Євразії, залишаючись у своїй основі слов'янськими. Багато з них дійшли до І,ас із сивої давнини — з періоду ін-доєвропейської мовної спільності.

2. Походження топонімів України

Людину здавна цікавили питання походження географічних назв, і в

першу чергу своєї місцевості, їх зміст і значення. Не знаючи справжніх

причин їх походження, вона пояснювала (і пояснює) ці назви за допомогою випадкової фонетичної подібності, без урахування мовних, географічних чи Історичних закономірностей. Тульчин пов'язували з турчин, Ворскла — з eopo.vil fcK.'/a тощо. І все ж, незважаючи на їх примітивність, такі пояснення заслуговують на увагу, вивчення.

Топоніміка — наука, якою одночасно займаються історія, географія і лінгвістика. Тільки спираючись на мовні закони, на історію, на конкретну географічну обстановку, можна досліджувати географічні назви, в яких відбито природні особливості об'єктів, їх положення, господарську діяльність людей, назви народів, племен, імена видатних людей, народні звичаї тощо.

Усі географічні назви можна згрупувати у певні лексико-семантичні розряди, що-мають різне походження, а саме: антропонімічні, етнонімічні і назви, що походять від географічного середовища або вказують на характер господарства та різні види людської діяльності.

На території України в назвах поселень виділяють кілька історичних періодів: і) язичеський — від цього збереглися назви н. п. Перун, Свараж, с. Данине, Стрибіж, Святець, Волос, Хо-росна, р. Велесниця га ін.; 2) часи Київської Русі І феодальних князівств — назви їкіраші, Ждани, Немир, Томило, Хозари, Печеніги та ін.; 3) XVIII—XIX ст.— заселення Півдня України, т. зв. Новоросії; 4) кінець XIX ст.— початок XX ст.— промисловий розвиток Донбасу і Придніпров'я, швидке розорення хуторів; 5) післяжовгневий.

Подібно до того як геолог вивчає послідовність нашарувань і відносний вік [оологічних порід, тобто вивчає стратиграфію, топоніміст, вивчаючи склад географічних назв, відкриває під новими нашаруваннями давніші, а іноді дуже давні назви, що формувалися в сиву давнину, тобто досліджує топонімічну стратиграфію [Мурз., ОТ, 18].У ній, особливо стосовно гідронімів, чітко вимальовується вертикальне нашарування, починаючи від позаєвропейської І далі індоєвропейської, скіфо-іранської, балто-слов'янської, потім слов'янської, давньоруської, староукраїнської і

врешті української. Виявити, з якої мови походить та чи інша географічна назва, рівноцінне знахідці, зробленій геологом. І не дивно, що буває важко