Досить важливе місце в топонімії посідає народна термінологія. Лексика говорів має багато своїх місцевих особливостей. У ряді випадків вони є єдиним джерелом для пояснення окремих, на перший погляд зовсім неясних топонімів [Жилко, 29]. Місцеві географічні терміни здавна брали активну участь в утворенні власних географічних назв — топонімів. Отож знання народної географічної термінології (як української, так і іншомовної), різних діалектів значно полегшує розкриття суті топонімів, їх значення, значною мірою служить для визначення їх смислу, «є універсатьним ключем» до етимології багатьох, якщо не більшості географічних назв [Мурз., ОТ, 19]. При цьому роль народних географічних термінів в утворенні топонімів різних категорій — ойконімів, оронімів, гідронімів — різна.

3. Словотворення українських топонімів

Кожна географічна назва має свою, притаманну їй форму або модель,

побудовану за допомогою граматичних засобів І закономірностей. Якщо, скажімо, в тюркській, фінно-угорській чи німецькій топонімії перевага належить основоскладанню або словосполученню, де кінцевим елементов виступає географічний термін (наприклад, Аюдаг, Ганновер, Онега, кінцевий елемент яких означає відповідно «гора», «берег», «річка»), то словотворення українських, як і інших слов'янських топонімів, відбувається головним чином шляхом афіксації (афікс — частина слова, що має граматичне значення і впливає на зміну твірної основи топоніма, якою може бути географічний термін, апелятив, антропонім, ентонім). По відношенню до кореня слова афіксом частіше бувають суфікс і префікс.

Більшість моделей утворена з допомогою суфіксації (Рокит-н-а), певна частина топонімів утворена з допомогою префіксації (За-броди) або ж

префіксації разом з суфіксацією {За-дуна-ївка, За-болот-ів). Деякі являють собою словосполучення (Нове Село, Перша Рудка, АсканІя-Нова), інші — складні ДВООСНОБНІ слова (Звенигород, У.мсгород) або утворені за допомогою інших граматичних засобів: флексій (закінчення) числа (Близнюки), відмінка (Федотова Коса), роду (Солоне - озеро)

Географічні назви, що дійшли до нас з давньоруської І ста-роукраїнської епох, успадкували від них і набір моделей, котрі й нині правлять як дійові в процесі топонімотворення, забезпечуючи безперервність і незмінність традицій від давнини до сучасності.

У топонімії велике значення має формант (топоформант) — словотворчий елемент (префікс, суфікс, граматичний показник числа і роду), який у мові самостійно не вживається і є лише додатком до основи для утворення географічної назви, наприклад, Брід-ок, За-дубр-івка тощо.

Серед найдавніших топонімів, утворених на загальнослов'янському фунті, до нас дійшли такі топонімічні типи з то-поформантами: *-itj-i: Сновидоєичі; *-'ь: Добромилъ; -а ни (-яни): Добровлянщ *-bsk-b: Турійськ; *-ьш., *-ьпо: Листвен, Червей, Ду-беп (Дубно); -апь, -епь, *- єпь: Желань, Здвижеп(ъ), Іскоростень, Родень; *-іпь: Пирятип; *-оуь/*-егь: Чернігов, Боричів (Бори-чеаь}; -инці: Микулинці, Немиринці; -ОВЦИ/-ІБЦІ: Баришкієці:

Особливе місце у вивченні проблем історичної географії, в до-слідженні географічних назв належить формант) -ичі, що проходить від спільнослов'янських топонімічних утворень *-itj-i. Перші утворення назв на -ичі припадають на період первіснообщинного ладу, а «його початок слід пов'язувати з періодом балтослов'янської єдності, на що вказують рефлекси *-itj в балтійських мовах, пор. лит. -ytis» [Купч., 12J. Назва роду виступає як первісна історична база утворення географічних назв з цим дуже давнім формантом. Якщо наймення батька — родоначальника сім'ї Мал, нащадка — Малич, то назва родини — Мал ичі. Остання переходила на місце (дворище), а від назви дворища чи групи дворищ назва поселення — Маличі.

Особливе місце в словотворенні географічних назв України, зокрема в

гідронімії, займає суфіксальний спосіб. «Функція суфіксів,— говорив К,К. Цілуйко,— поля гас в тому, що. воші часто видозмінюють, конкретизують, індивідуалізують значенняслова» [Цілуйко, ТПР, 85J.

Найбільш продуктивними топонімічними суфіксами в словотворенні українських географічних назв є: -ка, -івка, -иця, -ов, -ів, -ин, -ськ, -н. Особливо продуктивний суфікс -ка. В частині назв: він приєднується безпосередньо до основи (Жарка}. В сполученні з іншими словотвірними елементами утворює нові форманти: -ів-ка/-ївка, -авка/-явка, ~енка/-енька, -аика/-янка, -уш<а/-юнка, -ат-ка/-ятка, -очка/-ечка, -а іка/ячка, -учка/ючка, -оватка/-юватка й форманти -ійка, -ойка, -уяка та ін. Суфікс -ка може мати демінутивне значення (Умант, Бабка), вказувати на походження (Українка) чи відношення до предметів і явках (Коротка). У назвах місцевостей, урочищ, лісів тощо (які в подальшому могли перейти в гідроніми, ороніми чи ойконіми) помітне місце займає прикмет-, никовий суфікс -н- (Лата), при цьому в ряді випадків стародавнє -но перейшло в цілком сучасне -не: Комарне замість Кошарно.

До досить стародавніх слід віднести суфікси -ОБ/-ІВ, -ин (Чер-нігові'Чернігів, Ніжин), зменшувальні -ик, -ка, -ець (Довжик, Ду-ванка, Зубринець); -ах, -ех, -их, -ох, -ух та -аш, -еш, -иш, -ош, -уш: Кінах, Кінаш, Хариш, Гринъох, Ієанух, Радек та ін., відомі тепер як прізвища. Суфікс -Іще ьказує на місце, де щось було (табір —. Таборище, город —Городище, млин—

Млинище, став — Ставище). На заході республіки синонімічне значення суф. -ище мають суф. -исько, -иське (Мостисько, Замчиське).

Для гідронімів характерні давні суфікси -иця, -ва, -ава, меншою мірою

-ня; досить поширений демінутивний суфікс -к(а). Нерідко з допомогою цього суфікса утворюється гідронім від ой-коніма, причому ойконім може бути утворений ; первісної назви річки (р. Уман-к(а)/ м. Умань < первісної назви р. Ума).

Ойконімічні суфікси являють собою або повторення суфіксів назв гідронімів, оронімів, від яких вони утворилися, або ж пов'язані з

антропонімами.

В Україні досить поширені суфікси -щина, -ччина. Вони часто вказували на родову спадщину колишніх землевласників (Сах-новщина, Селещина), а також на великі територіальні простори (Харківщина, Львівщина, Донеччина).

Серед старих є і суфікс