З огляду на граматичну варіантність у клінічній термінології зазначимо, що в наукових та навчальних медичних текстах паралельно засвідчені лексеми нежить як іменника чоловічого роду або як іменника жіночого роду. Як наслідок такої варіантності, в медичній та іншій (зокрема, рекламній) літературі трапляються різні форми родового відмінка: нежитю і нежиті. Нормативним є використання лексеми нежить, -тю, ч. рід, інший варіант повинен бути усунений як ненормативний.

Унормування потребує також використання у медичній практиці іменника біль, форму множини якого різні лексикографічні джерела подають як болей і болів. На нашу думку, використання форми болей у сучасній термінології є недостатньо обґрунтованим, тому у створеному нами "Медичному словнику-розмовнику" зафіксовано саме форму болів.

Диференційований підхід до різних видів варіантності в клінічній термінології, що ґрунтується на вивченні її причин і особливостей вияву, сприятиме унормуванню і стандартизації даної терміносистеми.

Особливої уваги потребує питання синонімічних відношень у термінології. Явище синонімії пов'язане з пошуком найбільш вдалого слова для позначення того чи іншого клінічного поняття. Наведення синонімічних рядів на етапі створення і нагромадження наукових термінів дає можливість вибирати терміни, які найповніше відбивають зміст понять. Синонімічні ряди у сфері клінічної термінології створювались насамперед за рахунок проникнення в науковий обіг різних за походженням слів.

Так, у медичних словниках знаходимо багатокомпонентні синонімічні ряди: абдомінальний, вентральний, целіакальний, черевний; злоякісність, малігнізація, малігнітет, перніціозність. Пор. також: аурантіаз (шкіри) - ксантоз, ксантодермія, ксантохромія, каротиноз, каротинодермія; базаліома - базальноклітинний рак, базальноклітинна епітеліома, коріумкарцинома, шкірний карциноїд, улькус роденс.

Як бачимо, представлені різні в хронологічному аспекті терміни для позначення одного й того самого поняття - деякі з них вийшли з ужитку, інші продовжують функціонувати в мові.

Відомо, що особливістю терміносистем і, зокрема, термінології медичних наук є прагнення до однозначності. Кожна терміносистема повинна мати термінологічне ядро, одиниці якого відповідали б власне-термінологічним вимогам однозначності, нейтральності та не вступали б у синонімічні відношення.

Вживаючи синоніми на позначення медичних понять у тексті, необхідно виходити з того, що синонімія в загальновживаній лексиці відображає багатство мови у виборі лексичних засобів, у термінології - небажана.

У медичному тексті доцільно до наявних іншомовних термінів з відповідних медичних дисциплін наводити їхні автохтонні відповідники, а також найбільш уживані епонімічні терміни, наприклад, вагус, блукаючий нерв; брахіальний, плечовий; екстензор, розтинач (анатомія); брахідактилія, короткопалість (біологія); кишкова крипта, залоза Ліберкюна; гемопоез, кровотворення; нейролемоцит, клітина Шванна (гістологія); цереброспінальна рідина, спинномозкова рідина (нормальна фізіологія).

Отже, можна зробити висновок: підмова сучасної української науки оперує високорозвиненим термінологічним апаратом, що відбиває поняттєву структуру всієї сукупності термінів галузей медичної науки, яка потребує остаточного вирішення вищеокреслених термінологічних проблем.

Література

1. Хрестоматія мат-лів з історії укр. літ. мови, ч. 1 — 2. К., 1959 — 61;

2. Жовтобрюх М. А. Мова укр. преси (До серед, дев’яностих років XIX ст.). К., 1963;

3. Плющ П. П. Історія укр. літ. мови. К., 1971; Мова і час. Розвиток функц. стилів сучас. укр. літ. мови. К., 1977;

4. Русанівський В. М. Джерела розвитку східнослов’ян. літ. мов. К., 1985; Житецький П. Г. Вибр. пр. Філологія. К., 1987;

5. Шевельов Ю. Укр. мова в першій пол. двадцятого століття (1900 — 1941). Стан і статус. Мюнхен, 1987;