Зміст

1. Мова та професія

2. Професійна лексика

3. Літературна вимова

4. Терміни та їх місце в діловому мовленні

5. Етика ділового спілкування

6. Телефонний етикет

Список використаної літератури

1. Мова та професія

Кожна національна мова — універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ і духовність. Українська мова — невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових вироб-ничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життє-діяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфе-ри.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функції мови. Старий поділ на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

Ми стали свідками народження нових професій і форму-вання їх мови. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується слов-ник різних професій новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією.

Що означає знати мову професії?

Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею кори-стуватися.

Мовні знання — один з основних компонентів профе-сійної підготовки.

Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню лю-дина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, до-помагає краще орієнтуватися в складній професійній ситу-ації та в контактах з представниками своєї професії.

2. Професійна лексика

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими по-няттями, що властиві різним професіям. Мова представ-ників різних галузей виробництва, народного господарства дедалі збагачується і цей процес відбувається завдяки формуванню мови трудівника будь-якої професії, усуненню мовних примітивізмів, збагаченню науково-технічною, су-спільно-політичною лексикою і термінологією, появі нових понять.

Що ж таке професіоналізми? Професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах, або вид занять не мають розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок тощо).

Друга група професіоналізмів — це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними.

Знати мову професії — означає знати лексику, логіку вислову, структуру формулювань. Для ділових документів споріднених установ професіоналізми можливі й зрозумілі, але для міжвідомчих справ вони небажані.

До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливо-му, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери. Наприклад, літературна норма не допускає вживання абс-трактних іменників у множині, а в мові професійній такі випадки трапляються.

Часто слова означають наявність якихось ознак (якіс-ний, кваліфікований). У деяких професійних колективах вони вживаються на позначення високого (найвищого) рів-ня тієї самої ознаки.

У межах одного колективу, однієї спеціальності може народжуватися безліч нових професіоналізмів. Нові слова виникають за рахунок словоскладання, нових префіксів та суфіксів. Серед префіксів найпоширенішими є: до- (доу-комплектувати, дообладнати); недо- (недопромисел, не-довнесок); за- (задебетувати, запроцентувати); над-, серед-; серед суфіксів -ість, -ат, -ація та ін.

Що вища мовна культура, то менше буде можливостей для появи професіоналізмів, особливо в діловому мовленні.

Засмічують мову й недоречно вжиті слова, що давно вийшли з ужитку. Проте в мові документів законодавчого характеру трапляються такі, які в літературній мові вважа-ються застарілими, а в юридичних документах належать до активної лексики.

Застарілі слова в офіційних документах іноді вживають-ся з певною стилістичною метою, надаючи мові певної уро-чистості.

3. Літературна вимова

Орфоепія — розділ науки про мову, який вивчає систему правил, що визначають єдину вимову, властиву літературній мові.

Норми літературної вимови голосних і приголосних звуків у різних позиціях, вимова звуків і звукосполучень, окремих слів та граматичних форм, зміна якості звуків у залежності від наголосу або сусідства з іншими звуками —усе це включає поняття орфоепія.

Літературна вимова — нормалізована вимова освічених людей без діалектних або індивідуальних рис. Нор-ми літературної вимови обов'язкові для всіх. Тому в наш час — час активного суспільного життя — удосконаленню вимовних норм і оволодінню ними приділяється велика увага.

Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.

Особливістю українського мовлення є переміщення наго-лосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка — книжки, книжками, книжкам; вітер —вітри, вітрами, вітрам тощо.

Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.

В українській мові існує значна група власних географіч-них назв із суфіксами -щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад:

Київщина — (бо Київ) Полтавщина — (бо Полтава) Харківщина — (бо Харків) Донеччина — (бо Донецьк)

Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.

Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести. Наприклад: нести —принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести...).

Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві. Наприклад:

читати —читання тесати —тесання писати —писання пізнати —пізнання питати —питання завдати —завдання надбати —надбання признати —признання Однаково наголошуються словосполучення (квартали бу-динків і квартали року). Неправильною є вимова: завдання, читання, писання, квартал.

Важливо розрізняти наголошення слів статут (зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та поря-док діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.) і статус (у міжнародному праві — становище, стан).

Пам'ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, монолог, міліметр, сан-тиметр,