План

Фразеологізми і слово

Походження фразеологізмів.

Відбиття матеріального й духовного

життя народу у фразеології

Як багато важить слово

Фразеологізми – стійкі сполучення слів. Живописно відроджуючи події давно минулих і недалеких днів, вони нагадують тобі про звершення наших предків, свідчать спостережливий талант народу-фразотворця.

Походження багатьох подібних виразів ще не з’ясоване. Відчинити вікно в той утаємничений, напівзабутий світ буває нелегко, бо історична фразеологія тільки-но вирушає в свою захоплюючу путь. Нею обов’язково хтось піде і з вас, хоч вона й дуже терниста.

Прислухаючись до звуків фразеологічної симфонії, дослідник зважає на голос стародавніх писаних пам’яток, розрізняє партії книжника й ремісника, воїна й мирного орача, мисливця-природолюба й статечного пастуха. Він уважний і до тієї народної мелодії, яка доносить колишні звичаї і забобони (вставати з півнями, вставати лівою ногою), давній побут і обряди (кований на всі чотири, стати на рушничку), життя в усіх його проявах. Фразеологізми приходили із суші й моря, з лісу й поля, з неба і, як ми вже бачили, „з-під землі”.

Усі стійкі звороти не могли виникнути одночасно. Деякі з них, наприклад, сидячи на санях, уживав іще київський князь Володимир Мономах, інші тільки-но з’являються, як-от: бути за кордоном, абсолютний нуль. Фразеологізми „старики” стають все загадковішими, а новонароджені – агресивнішими: останні витісняють „довгожителів” на периферію мови. Однак минуле, тією мірою, якою воно ще входить у сучасне, є актуальним і для сьогодення. Хіба не цікаво дізнатися, чому говорять бабине літо, держати ніс за вітром, сому, наприклад, І.Я.Франко порівнював гарну дівчину з горіховим зерням? Де корені цього образу?

Великий знавець і будівничий рідної мови М.Т.Рильський звертався до всіх шанувальників народного слова доглядати, стерегти і шліфувати його, щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все не зрівняне багатство наших днів.

Багата мова – це не тільки чисельні слова-синоніми, а й інші виразові засоби, що роблять її красивою та обраною, гнучкою та експресивною і передають найменші порухи нашого серця. Серед мовних перлин чи не найбільше виділяються усталені сполуки – фразеологізми, що виражають думки і сподівання самих мовців, їх історію, побут, культуру, єднають різні покоління, а то й перелітають, ніби на крилах, від народу до народу.

Походження фразеологізмів

Проблеми еволюції східнослов’янської фразеології розв’язували, а методику її історичного аналізу виробляли протягом двох останніх сторіч, хоч сама фразеологія як окрема дисципліна оформилася десь 30-40 років тому. Історична фразеологія завдячує насамперед працям О.О.Потебні, Ф.І.Буслаєва, І.І.Срезневського, М.Ф.Сумцова, Л.А.Булаховського, В.В.Виноградова, Б.О.Ларіна. численні здогади про історію того чи іншого виразу нерідко знайдемо в лексикографічних працях І.М.Снєгірьова, В.І.Даля, М.І.Міхельсона, І.І.Носовича та ін. „Своєрідною енциклопедією української фразеології” назвали В.М.Русанівський та С.Я.Єрмоленко словник М.Номиса (1864), який нараховує 14339 прислів’їв і приказок і в якому автор нерідко вдається до етимологічних екскурсів (ори, мели, їж; помаленьку, бо спинку зломиш; я тебе пережену на гречку тощо). Важко переоцінити й тритомну Франкову збірку „Галицько-руські народні приповідки” (1901 -1910), що була не тільки першим тлумаченням, а й першим етимологічним словником української народної фразеології.

Історичний та етимологічний аспекти фразеології плідно розробляють О.С.Мельничук, Л.І.Коломієць, Л.Г.Скрипник, Ф.П.Медведєв, М.І.Толстой, В.М.Мокієнко, Г.А.Селиванов, В.Л.Архангельський, М.М.Копиленко, М.М.Шанський, М.Ф.Палевська, В.М.Вакуров; Ф.М.Янковський, А.С.Аксамитов, І.Я.Лепешев та ін. Велику цінність становлять матеріали семитомного академічного Етимологічного словника української мови (т. 1 – 1982; 2 – 1985); двотомного Словника староукраїнської мови ХІV – ХV ст. (т.1 – 1977; т.2 – 1978; т.3 – 1989); Этимологического словаря славянских языков; Праславянский лингвистический фонд (вып. І – ХІІІ, 1974 – 1986). Опубліковані „Этимологічны слоунік фразеологізму” І.Я.Лепешева (Мінськ, 1981) і „Кратний этимологический словарь русской фразеологии” М.М.Шанського та ін. (Рус. яз в шк.., 1979 – 1980; окреме видання словника – 1987 р.)

Біля витоків історичної фразеології стояв видатний український і російський філолог О.О.Потебня (1835 – 1891), який розглядав мову і контексті культури, духовного життя народу, хоч провідним для нього був генетично-історичний підхід до лінгвістичних фактів, , у тому числі і фразеологічних. При витлумаченні фразеологізму він використовує народні звичаї, повір’я, обряди, етимологічні здогади. Різнопланові фразеологізми (скатертю дорога, лити дзвони, мати-й-мачуха, як у себе вдома, як вовка не годуй, він все в ліс дивиться) учений ставив у зв’язки з лексикою, смисловими асоціаціями, виявляв структурно-сеантичні зв’язки і взаємо переходи не тільки в синхронному, а й діахронічному плані показував місце тропів і стилістичних фігур у фразеологічних процесах.

Основоположником історичної радянської фразеології справедливо вважається Б.О.Ларін. Поклавши в основу історичний принцип аналізу ідіом, дослідник визначив три етапи становлення нерозкладних одиниць: 1) вільні сполучення; 2) метафоричні словосполучення; 3) ідіоми. На цьому шляху генерації ідіоматичності спочатку втрачаються релігії, яким відповідають словосполучення і номінативній функції; потім ці словосполучення метафоризуються, семантично збагачуються і, нарешті, внаслідок тривалого вживання усталені виразу можуть скорочуватися, а відтак порушувати первісну граматичну структуру. Теоретичні викладки історика мови знайшли переконливе підтвердження в його практичній частині – при поясненні фразеологізмів ні в зуб ногою, не до жиру, голод не тітка та ін. Добре усвідомлюючи „важливість і необхідність розробки фразеології як історичної, точніше, як історико-лінгвістичної дисципліни”, „зв’язок її з історичною поетикою”, Б.О.Ларін водночас указував на оригінальність лінгвістичного і поетичного у фразеологічних одиницях.

Певна традиція діахронічного вивчення фразеології склалася і в українському радянському мовознавстві. Відомі етимологічні студії і аналіз джерел у Л.Г.Скрипник викладені в багатьох статтях, замітках, у монографії „Фразеологія української мови” (1973). Для автора характерне звернення