Соціальні відносини: нам батьківщини не ділити, відрізаний окраєць від хліба, невістка – чужа кістка, по синку шапка, сова не приведе сокола, кланятися в ноги, як на сповіді, ні роду ні племені, гнути спину перед ким, ламати шапку, на злодієві шапка горить, на всю губу, лишити з носом, жити на віру, загребти як собаку, пасти задніх, натягати на копил, набивати ціну, слабкий на втори, очки втирати, собак дражнити.

Одиниці виміру (міри довжини, ваги): на палець, на ніготь, від горшка два вершка, як палицею кинути, як штихом докинути, рукою подати, на заячий скік, ні на п’ядь (не відступати), не вартий фунта клочча, знати по чому кориць лиха.

Духовна культура: заучувати аз та буки, читати глаголи, від дошки до дошки, історія з географією, ні на йоту, буки-барабан-башта, стояти фертом, брати рушники, засилати старостів, пришивати квітку, грати весілля, покуштувати гарбуза, зав’язати дорогу, побила б тебе свята земля!, бодай їх слід запав, народитися в сорочці, голодна воля, підкова на щастя, понеділок важкий день, украдене щастя, свинська конституція, досвітні вогні;

Фольклор: ні в казці сказать, ні пером описать, казка про сірого (солом’яного) бичка, хатка на кур’ячій ніжці(лапці), тридев’яте царство, тридесяте королівство, красна дівиця, залишити ріжки та ніжки, за царя Хмеля (Томка, Панька), летіти нижче неба, вище землі, під меч пустити, накласти головою, ні слуху ні духу, молочні ріки та киселеві береги.

Багато що може повідомити розгалуженість тієї чи іншої групи і прямий план фразеології. Про важливе місце ткацького й прядильного ремесла свідчать чисельні звороти типу де тонко, там і рветься, прясти на тонку, триматися на ниточці, зав’язати вузол, три чисниці до смерті (чисниця – три нитки). Про гончарне ремесло нагадують вислови не святі горшки ліплять, зняти полуду з очей, побити горшки;про млинарську справу – на всі заставки, лити воду на чий млин. Навчання грамоти й письма не обходилося без покарань: дати березової каші (от березовий різок), давати субіткового (кожного били щосуботи), виписувати аз та буки (аз, буки – назви літер слов’янського алфавіту), прописати іжицю (іжиця – назва літери v, що нагадувала смуги від побоїв), битий жак (жак – школяр, бурсак, церковний співак), пор. одно структурні битий лис, битий горобець, бита голова тощо.

Далі розглянемо детальніше деякі розряди ФО, обравши спосіб групової подачі за принципом належності їх прототипів до одної тематичної сфери. Це дозволить економніше представити ФО , виявити фразеоактивність певних слів, посилити екстралінгвістичні аргументи при етимологізації окремих зворотів.

Час. Відбиття процесу пізнання часових форм існування дійсності відбулося на основі понять руху, людської діяльності, атмосферних явищ тощо: до обіду, після обіду, в сінокіс, в жнива, день крізь день, чи світ чи зоря, сонце підійшло в гору, як на раз буком кинути (Фр., ХХVІІІ, 150), всю дорогу ”весь час” (зміна локальних значень у часі). День рухається звичайно від сходу сонця до западу, писав Я.Головацький у статті „Поділ часу у русинів”. На означення часу перед сходом є слова: зорі (на зорях) брязк, досвід, (з досвітом, досвіта), світ. Потім кажуть: з сонцем, раненько, ранісінько, рано; під полудне, полудень; з полудня... о пізній вечері; первосни; північ (глуха, глупа); перші півні (кури), другі.

До загадкових темпоральних виразів належать фразеологізми бабине літо: 1) погідні, теплі дні на початку осені, 2) павутиння, що літає в цей період: „Ми йшли до свого дуба, складали вірші - ...про теплі дні „бабиного літа” (В.Сухомлинський); „Над Полтавою летіло бабине літо” (О.Гончар). Він має чисельні паралелі практично в усіх слов’янських мовах: укр.. діал.. баб’яче літо, бабське літо; рос. бабье лето, діал.. ворон. бабья Лета, бабское лето, женское лето; білор. бабіна лета и т.і. Така розгалуженість свідчить, як вважає Л.О.Івашко, про його вік – вірогідно, це один із найдавніших фразеологізмів.

Існує декілька версій про його походження. Сріблясте павутиння (бабине літо) схоже на волосся старої жінки – отже, бабине літо (І.А.Уразов, Ф.П.Медведєв, І.Я.Лепешев). Через те, що ночами в цей час ще видно сузір’я Плеяд, їх назву (по-народному Баби) перенесли на ці декілька днів. Висловлюють також припущення (І.І.Осташ), що це пора, коли на осінньому сонці ще можуть погрітися старі баби. Твердять, нарешті, що вказаний період міг асоціюватися з віковим періодом жінки, який передує старості і характеризується відносним розквітом.

Та, очевидно, більше аргументів за „господарчою” версією. Здавна побутували назви, пов’язані з трудовими процесами (січень, білень, сінокос, косень, серпень, копень, сівень, бабине (бабське) літо, поздерник. „Зовуть також сей місяць (вересень) бабське літо, - писав Я.Головацький, - для того, що баби свої робити порають: колопні (коноплі) отіпають, полотна добілюють, дещо в городах викопують”.

Оскільки назва позначала колись чітко не окреслені проміжні часу (ще й зараз бабиним літом іменують різні періоди вересня – жовтня), воно починалося в різні дні, але в тісному зв’язку з господарчими справами. З цього ж дня (1 вересня) починається так зване бабине літо, тобто початок жіночим сільським роботам, зазначав автор смоленського діалектичного словника В.Добровольський (1914) – прибирання городів, сушіння