За свідченням орнітологів, у слуховому проході тетерукових є особлива складка з багатьма кровоносними судинами. Коли птах токує (співає шлюбну пісню), складка наливається кров’ю, набухає і, натискуючи на одну з кісточок черепа, зовсім перекриває слуховий прохід.

Етимологічними сутінками покриті фразами дати куку в руки, тикати куку в руки, взяти (чекати) куку в руку та ін.: „ – Бакшиш треба дати... ви не знаєте що то бакшиш? Куку в руку...хабар...” (М.Коцюбинський); „По сто двадцять п’ять... гостей, та музиканти (кожен за п’ятьох лупить), та офіціантки, кожна хоче мати куку в руку...” (М.Білкун). припускають (Л.Г.Скрипник, із посиланням на Іллюстрова), що кукою могла називатися великодня крашанка, з якою колись чиновним людям дозволялося брати „декілька червінців”. Проте значення „крашанка” в слові куку (кука?) ні українські словники (П.Білецький-Носенко, Б.Грінченко, П.С.Лисенко, Д.І.Яворницький та ін.), ні російські не фіксують.

Звернімо тепер увагу на фольклорні джерела. Вісники весни слов’яни здавна вважали зозулю і з особливим нетерпінням чекали першого „ку-ку!”: щоб закувала не на голе дерево і не на сухий ліс; запитували, почому продаватимуть жито, ячмінь чи овес; лічили роки до заміжжя чи до смерті й под. Таку віщу птицю намагалися задобрити. Почувши вперше зозулю, поспішали пробряжчати грішми. Звідси й пішли народні вирази сховай грашульку на зязюльку, сховай три гроші у руку на куку (О.М.Афанасьєв), нехай про зозулю (прилетить зозулька, то їй треба). Про щасливого (заможного) поляка говорили, що „його зозулька при грошах окукала”. Гроші ці звичайно, були дрібними, а тму означають „мало, крихту”.

Гроші на куку (перше зозулине „ку-ку”), на зозульку, про зозульку первісно означали „гроші на щастя”, а вже пізніше почали асоціюватися з таємним подарунком, хабаром, даним у руку.

„Без дослідження речей, - говорив у свій час німецький мовознавець Р.Мерінгер, - не може бути ніякого дослідження слів”. Він написав навіть серію статей під загальною назвою „Слово і речі”.

Ми вже не раз переконувалися, як проникнення в реалії допомагає вивчити мову, зокрема історію фразеологізмів. Так само і мова наближає до нас предмети і далекого, й недалекого минулого. Спробуємо відповісти на питання, „як много важить слово” у фразеологізмі. Слова, за якими стоять і реалії (часто вже призабуті), і слова як лінгвістичні одиниці з їх постіним семантичними, фонетичними і словотворчими видозмінами й асоціаціями в мовній системі.

ЛІТЕРАТУРА

Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. –К.: Наукова думка, 1973.

Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. Вид. Руська школа, 1988.