"Наукові засади термінознавства" Г. Стешко, “Термінологія в її історичному розвитку" С. Панченко, "Концептуальні засади розвитку науково-технічної термінології (досягнення і перспективи) " Т. Лещука тощо. Так, Ігор Дуцяк зупинився на поняттях термін і фахова мова, які в сучасній науці трактуються неоднозначно. На основі аналізу лексикографічних джерел, наукових праць та державних стандартів, він прийшов до висновку, що термін - це назва тих об’єктів та їх ознак, які є предметом певної спеціалізованої діяльності людей, а критерії, за якими термін відрізняється від нетерміна, є позалінгвальні, тому, щоб встановити, чи є дане слово терміном певної галузі, слід з’ясувати, що є предметом цієї діяльності [ 1, С. 61] .
Г. Стешко правильно встановлює наукові засади термінознавства, визначає його основні напрями: лексикографічний, уніфікації і стандартизації термінів, створення картотек і баз даних, переклад термінів, термінологічне редагування та організаційний, однак, на жаль, авторка мала відвагу дослівно переписати статтю із підручника Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк "Українське термінознавство” (Львів, 1994, С. 143-160 ) і не подати жодного посилання на цю книгу. Шкода, що упорядники “Вісника” не звернули на це увагу. С. Панченко коротко нагадала шлях українського термінознавства, дала позитивну оцінку сучасному етапові. Т. Лещук застерігає, що формування української науково-технічної термінології - довготривалий процес, який набув якісно нових ознак, починаючи з 1990 року. Удосконалення термінології тісно пов’язане з фаховою лексикою, з дослідженням її мовних сторін.
Таким чином, можемо стверджувати, що 6-та Міжнародна конференція, яка відбулася у вересні в стародавньому Львові, засвідчила, що українська термінологія з кожним роком все впевненіше завойовує провідні позиції в сучасній науці. Вона має своїх досвідчених термінологів у багатьох містах України, у різних установах і навчальних закладах, які вболівають за розвиток української наукової мови, за національну форму термінів.
Багато що змінилося від часу проведення останньої конференції, однак і досі йдуть суперечки з приводу деяких державних стандартів, з приводу правопису наукових слів, а також з приводу передачі іншомовних слів українською мовою. Нам видається, що на часі постало питання вироблення українського наукового стилю, який упродовж віків не розвивався рівно і беззастережно, а йшов тернистими шляхами свого утвердження і становлення. Вироблення стилю зніме чимало питань перекладу окремих термінів, бо, пишучи наукову працю, можна оминути деякі неоковиті слова чи фрази, не вживати дієприкметникових форм чи деяких запозичених слів. Згадаймо слова І. Огієнка, який писав: “Виявилося…що наша мова дуже гнучка й зовсім придатна для творення термінологічних назов".
Використана література:
1. "Вісник” Державного університету “Львівська політехніка”: Матеріали 6-ї Міжнародної наукової конференції. - № 402. - Львів: Вид-во Державного університету “Львівська політехніка”, 2000.– 420 с.
2. Митрополит Іларіон. Історія української літературної мови. – Вінніпег, 1980, – С. 198.