У найновіших працях із синтаксису все частіше звертається увага на систему синтаксичних одиниць. Відповідно виділяють три взаємопов’язані підрозділи:

1) синтаксис словоформ, синтаксичних зв’язків і словосполучень (малий синтаксис);

2) синтаксис простого та складного речень;

3) синтаксис тексту (актуальний синтаксис), основною цілісною одиницею якого є надфразна єдність.

Синтаксичні одиниці виділяються на основі синтаксичних зв’язків та синтаксичних відношень: 1) мінімальні (словоформи, синтаксеми, члени речення, словосполучення); 2) синтаксичні конструкції – речення, звороти (частини речень); 3)текстові поєднання речень (надфразна єдність, абзаци, текст).

Синтаксема – це мінімальна (неподільна на синтаксичні одиниці нижчого рангу) синтаксична одиниця, компонент синтаксичної структури речення. Синтаксема виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій. На відміну від членів речення, що визначаються на основі синтаксичних зв’язків (а отже, стосуються формально-синтаксичної структури речення), синтаксема виділяється на рівні семантико-синтаксичних відношень і позначає певні явища дійсності.

Питання про словосполучення і речення як одиниці синтаксису останнім часом доповнені відомостями про типи синтаксичних зв’язків, поняттям синтаксичної валентності, вченням про семантичну “елементарність / неелементарність” простих і складних речень. Що ж до надфразної єдності як синтаксичної одиниці, то це питання продовжує залишатися дискусійним, хоч і вдалося узагальнити деякі її граматичні та семантичні ознаки (структурної цілісності, скріпів речень, типів зв’язку тощо).

Отже, враховуючи, що синтаксичний лад української мови – це ієрархічно організована сукупність одиниць різних рангів, синтаксис як науку можемо визначити так: це частина граматики, яка вивчає систему одиниць різних рангів – синтаксем, словосполучень, простих і складних речень, надфразних єдностей, що створюють структуру мови для її функціонування.

У свою чергу складні речення (які складаються з двох і більше предикативних частин, що утворюють змістову, структурну та інтонаційну єдність) утворюють три моделі: складносурядні, складнопідрядні і безсполучникові речення.

ВИСНОВОК:

Мова, як відомо, існує у двох взаємопов'язаних психічних процесах: в уяві (набір мовних засобів і схем, які зберігаються в людській пам'яті) і в мовленні (творення речень і тексту, що відбивають позамовну дійсність).

При цьому мовні засоби — фонеми, морфеми, слова й словоформи — не мають самодостатнього значення: вони існують лише заради мовлення, тобто заради речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомогою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, поєднати, використовуючи їхні властивості. Тому у мовленні, визначальну роль відіграє синтаксис.

Аналіз особливостей граматичної форми та функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками засвідчив, що такі речення, які характеризуються яскравою образністю та емоційністю, і ому найбільш вживані у поетичних та прозових творах.

Творячи певне висловлювання, ми оперуємо не просто словами, а різними їхніми формами (тобто словоформами), які об'єднуємо в словосполучення, а ті — спочатку в прості речення, потім, якщо є така потреба, в ускладнені й складні речення; з речень формуємо текст.

Оскільки синтаксис починаючись із словоформи, далі поділяється на синтаксис словосполучення, синтаксис простого, синтаксис ускладненого, синтаксис складного речення та синтаксис тексту, то кожне з цих відгалужень єдиного синтаксису має свої специфічні правила й схеми. Оволодіння ними забезпечує, з одного боку, правильну побудову висловлювань різного типу, чітке й дохідливе передавання власної думки іншим людям, з іншого — правильне розуміння чужих висловлювань.

Отже, головне завдання, яке постає сьогодні перед усіма, хто вивчає українську мову – це навчитись заглиблюватись у багатий світ українського слова, спробувати осягнути його немеркнучу сутність, навчитись розуміти мистецтво слова. Адже мова, як відомо, - це не лише засіб пізнання, знаряддя спілкування й передачі інформації, але й ознака освіченої, всебічно розвиненої людини.

Список використаної літератури

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. — Москва: Советская энциклопедия, 1966. — 607 с.

2. Бевзенко С.П. Структура складного речення в українській мові. —К.: КДПІ, 1987. — 79 с.

3. Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание. — М.: Просвещение, 1979. — 416 c.

4. Боднарчук І. Знайомі обличчя. Вибрані новели та оповідання / Упоряд. вступ. стаття Ф.Погребенник. – К.: АТ «Обереги», 1997. – 120 с.

5. Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. – К.,1958. – С. 8.