Необхідно зазначити, що діалектні відмінності існували й у словотворі давніх східних слов'ян.

35—36. Гадаємо, південний ареал мали успадковані з праслов'янської мови суфікси -ощи (ничить трава жалощами — "Слово о полку Ігоревім"; а кто пакощами порежеть конь — "Правда Руська") та суф. -ава (мятеж великъ и стонава и кличь — Київський літопис). Імовірно, в частині південних говірок Русі функціонував суфікс -юкъ (-чюкъ), за допомогою якого творилися іменники на позначення молодих осіб від назв занять, імен, прізвищ батьків (чи рідше — матерів).

Мовний макромасив півдня Русі X— XIII ст., безсумнівно, мав у своєму складі менші групи з локальними особливостями мовлення, але вони чи принаймні більшість їх, напевно, не мали кардинального значення. Вони ще чекають на своє виявлення. Можливо, що рефлексація о, е в новозакритих складах залежно від їх наголошеності — ненаголошеності десь із кінця XII ст. почала відділяти поліські говори від решти говорів. У XIII ст. засвідчується 'а —> е, характерний для деяких південно-західних українських діалектів (всекъ замість всякъ — Євсевієве євангеліє 1283 р.). Діалектну роздрібненість, ймовірно, створювали вузьколокальні інновації не так у фонетиці й граматиці, як у лексиці й словотворі.

Отже, деякі особливі риси, що характеризують мову півдня Східної Славії, виникли ще в прасхіднослов'янський період, тобто до IX ст. — гортанний h, білабіальний w та деякі інші фонетичні, а також лексичні явища, які нині визначити важко. Сукупність основних визначальних рис, що характеризують лінгвосистему півдня Русі (насамперед звукову), чітко виділяється вже в XI—XII чи на початку XIII ст. Цю лінгвосистему, не беручи до уваги можливості існування окремого давньоруського — давньосхіднослов'янського етносу, є всі підстави називати давньою руськоукраїнською (українськоруською) мовою. Академік Ю. Шевельов говори VI—VII ст., у яких припускаються елементи, що нині характеризують українську мову, називає протоукраїнською мовою, а відповідні діалекти від IX до кінця XIV ст. — староукраїнською 30.

Примітки, використана література:

1 Гамкрелидзе Т. В., Иванов В. В. Индоевропейский язык и индоевропейцы: Реконструкция и историко-топологический анализ праязыка и протокультуры. — Тбилиси, 1984, т. 1, с. 398—399, 415.

2 Журавлев В, К. Славянские языки // Сравнительно-историческое изучение языков разных семей / Современное состояние проблемы. — Москва, 1981, с. 64.

3 Німчук В. Дніпро-Славута // Давньоруська ономастична спадщина в східнослов'янських мовах. — К., 1986, с. 10; Німчук В. Старожитнє ім'я Дніпра // Наука і культура. Україна. — 1990. — Вип. 24, с. 198—201,

4 Гамкрелидзе Т. В., Иванов В. В. Вказ. праця, т. 2, с. 894.

5 Мейе А. Общеславянский язык. — Москва, 1951, с. 7; Журавлев В. К. Вказ праця. — С. 64.

6 Журавлев В. К. Вказ. праця. — С. 64.

7 Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков / Историко-диалектологический очерк. — Л., 1972. — С. 29.

8 Журавлев В. К. Вказ. праця. — С. 82; Мельничук А. С. Основные направления типологических исследований// Историческая типология славянских языков. — К., 1986. — С. 20—21.

9 Филин Ф. П. Бказ. праця, с. 26—29.

10 Филин Ф, П. Вказ. праця, с. 30—38; Німчук В. В. Походження й розвиток мови української народності // Українська народність: нариси соціально-економічної і етнополітичної історії. — К., 1990, с. 195, 521—522; Півторак Г. П. Формування і діалектна диференціація давньоруської мови (історико-політичний нарис). — К., 1988, с. 259—275; Шбторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. — К., 1993, с. 181—198.

11 3 фахових праць останніх років відзначимо: Шевельов Ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова / Дві статті про постання української мови. — К., 1994; Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. — К., 1993; Пгвторак Г. Міфи й правда про трьох братів зі спільної колиски (про походження українців, росіян та білорусів). — К., 1998; Німчук В. Аспекти дослідження проблеми етноглотогенезу українців// Пам'ятки писемності східнослов'янськими мовами XI—XVIII століть. — К., 1995, с. 69—83; Німчук В. Періодизація як напрямок дослідження генсзи та історії української мови // Мовознавство. — 1997. — № 6, с. 3—14; 1998. - № 1, с. 3—12.

12 Шахматов А. А. Очерк древнейшего периода истории русского языка // Энциклопедия славянской филологии / Под ред. И. В. Ягича. — Петроград, 1915. — Вып. 11. — Ч. 1, с. III—VI; Шахматов О. До питання про початок української мови // Україна, 1914. — Кн. 1, с. 7—19; Шахматов О. Короткий нарис історії української мови // Шахматов О. О., Кримський А. Ю. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятків письменської староукраїнщини XI—XVIII ст. — К., 1922, с. 17-63.

13 Smal-Stockyj voт S., Gartner T. Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache. — Wien, 1913. — S. 471, 481—495; Смаль-Стоцький С. Розвиток поглядів про сім'ю слов'янських мов і їх взаємне споріднення // Зап. наук, т-ва ім. Т. Г. Шевченка. Праці філологічної секції. — 1925. — Т. 141—143, с. 1—42.

14 Тимченко Є. Слов'янська єдність і становище української мови в слов'янській родині // Україна. — 1924. — № 3, с. 3-9.

15 Німчинов К. Український язик у минулому й тепер. Підручна книга для усвідомлення фактів українського язика. — Харків, 1925, с. 31—32.

16 Німчук Б. Періодизація як напрямок дослідження генези та історії української мови // Мовознавство. — 1997. — № 6. — С. 6.

17 Шевельов Ю. Вказ. праця, с. 10—15,

18