окремими словами. Г. Врецьона виступає прихильником евристичної бесіди: дітей слід підводити до правильних відповідей, адже “краща та школа, де діти говорять самі за себе, ніж та, де за них говорить учитель” (Врецьона Г. Значенє плекання бесъды а вфдтак языка въ школъ, и якими средсвами осягне ся тоє // ШЧ. – 1882. – Ч.13 і 14. – С.97-99. – С.97).
Розвинене зв’язне мовлення, нголошували педагоги, необхідне для засвоєння інших предметів, тобто для “матеріального” виховання, а також потрібне для розвитку логічного мислення, тобто для виховання “формального”. Дітей треба змалку привчати до “мовної дисципліни”, адже, формуючи, скажімо, повні відповіді на запитання, дитина абстрагується від зовнішніх впливів, підбирає потрібні слова для лаконічної відповіді, яка, однак, дає чітку дефініцію, правило тощо. Таким чином, дитина не просто вчиться зв’язно говорити, а ще й вчиться переборювати власну волю, підкорювати її певній меті.
Г. Врецьона характеризує й основні засоби розвиту зв’язного мовлення. Насамперед, за його переконанням – це мова вчителя, вона повинна бути повільною, виразною, зрозумілою, адже лише зрозумілі й виразні слова викликають чіткі поняття, лише тоді усні й письмові вправи будуть результативними. Для цього вчитель повинен ретельно готуватися до кожного уроку, стежити, щоб мова його була доступна, зрозуміла учням. Крім того, діти наслідують мову вчителя, це наслідування є засобом розвитку мовлення. Відповідаючи повним реченням на запитання вчителя, дитина глибше пізнає лексичне значення слів, вчиться будувати речення й формувати з них текст. Важливо, що Г. Врецьона рекомендує розвивати зв’язне усне мовлення не лише на уроках читання, а й на всіх інших, наприклад, на уроці математики (рахунків) нехай діти вголос коментують розв’язок задачі, характеризують поняття дробу тощо.
З розвитком зв’язного мислення дитини пов’язує педагог мету вивчення рідної мови, яка полягає в тому, щоби: 1) подати зрозуміло усне й писемне мовлення інших; 2) розвивати правильне, ясне, виразне усне й писемне мовлення учнів (“вправити діти до правильного, ясного і виразного, так устного як і писемного представлення власних мислій”) (Врецьона Г. Значенє плекання бесъды а вфдтак языка въ школъ, и якими средсвами осягне ся тоє // ШЧ. – 1882. – Ч.13 і 14. – С.97-99. – С.99).
Основною формою роботи з розвитку усного й писемного мовлення вважає Г. Врецьона роботу з текстом: читання мовчки, вголос, переказ тексту, обговорення, доповнення, написання переказу. Ще одна форма – колективна робота над виправленням помилок. Типові помилки слід виписувати на дошці й вимагати, щоб діти самі їх виправляли (Врецьона Г. Значенє плекання бесъды а вфдтак языка въ школъ, и якими средсвами осягне ся тоє // ШЧ. – 1882. – Ч.13 і 14. – С.97-99. – С.98).