Емоції перероблюються свідомістю у висновки;

Людина є предметом дослідження;

Людина змінює дійсність і змінюється сама;

Зацікавленість дією;

Кожна сцена важлива сама по-собі;

Зигзагами;

Facit saltus (робить стрибки);

Світ, яким він стає;

Як варто діяти;

ЇЇ мотиви;

З цієї схеми видно, що відбувається лише деяке зміщення акцентів, а не повне протиставлення. У спектаклі можна поєднувати епічні засоби викладу з чисто драматичними, що часто робив Брехт.

На смерть Брехта відомий западногерманський публіцист Себастьян Хаффнер писав у англійській газеті “Обсервер”: “У постаті Бертольда Брехта Германія і світ втратили творчого генія першої величини. Він був, без сумніву, найбільшим німецьким письменником свого покоління і (навіть не забуваючи про існування Шіллера й Клейста), вірогідно, найбільшим драматургом з усіх, яких знала Германія…Коротше кажучи, він стоїть ближче до Шекспіра, ніж будь-який інший драматург.” Эрнст Шумахер. Жизнь Брехта. (Предисловие Фрадкина). М., 1988р. Ст. – 7. Ще за життя він став класиком, і завоювавши підмостки світу у 50-х рр., утримує ці позиції досьогодні, після своєї біологічної смерті.

Література: