Фауста в його кабiнетi, де той уже багато разiв б`ється над розкриттям таємниць свiту, i укладає з ним угоду. Вiн задовольнить будь - якi бажання i забаганки вченого, нi в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст вiдчує цiлком задоволеним життям i щасливим, вiн мусить померти, а душа його належатиме Мефiстофелю. I це буде плата за земне блаженство. Цей епiзод поеми має також розбiжностi з легендою, оскiльки в легендi Мефiстофель i Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки (згiдно з нею Мефiстофель, залишаючись незримим, повинен з`являтися до Фауста на його бажання i виконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкається Бога i вiддає душу сатанi). Згодом Мефiстофель повертає нашому герою молодiсть i в результатi вiн закохується в молоду вродливу дiвчину Гретхен (ця сюжетна лiнiя - любов Фауста i Маргарити є нововведенням Й.В.Гете). Мефiстофель вважає, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляється. Спочатку за волею Мефiстофеля помирає мати Гретхен, а потiм i брат Валентин. Молода дiвчина карає себе за цi смертi i потрапляє до в`язницi. Попри всi благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджується, бо вважає себе винною i помирає у в`язницi. Але навiть пiсля всiх ii грiхiв душа Маргарити потрапляє до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен,але не припинив пошукiв iстини.
Отже в першiй частинi свого твору Гете в основному провiв свого героя через тi випробування, якi вiдомi з легенди.
У другiй частинi твору Фауст служить при дворi iмператора i надає йому рiзнi послуги за допомогою всесильного Мефiстофеля.Вiд шлюбу з давньогрецькою красунею Єленою Прекрасною нього народжується син Евфорiон, який згодом гине.Фауст намагається виростити людину в колбi - Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста пiдходить до кiнця, йому 100 рокiв. Вiн мрiє про свiтлi та щасливi мiста, якi, за його бажанням мусять з`явитися для людей. Свою мрiю вiн хоче здiйснити на островi, який подарував йому iмператор, i який був майже не придатний для життя. Фауст поспiшає з роботами. Нарештi герой вiдчуває мить найвищого життєвого задоволення:
Вот мысль, которой весь я предан,
Итог всего, что ум скопил.
Лишь тот, кем бой за жизнь изведан,
Жизнь и свободу заслужил.
Так именно, вседневно, ежегодно,
Трудясь, борась, опасностью шутя,
Пускай живут муж, старец и дитя.
Народ свободный на земле свободной
Увидеть я б хотел такие дни.
Тогда бы мог воскликнуть я:"Мгновенье!
О,как прекрасно ты, повремени!
Воплощены следы моих борений,
И не сотрутся никогда они".
И, это торжество предвосхищая,
Я высший миг сейчас переживаю.
Бiльше Фаустовi нiчого бажати. Вiн помирає, але його душа потрапляє в рай, i зустрічається з душею Маргарити. Вона вже постила йому i любить його, як i ранiше.
Фауст багато страждав, постiйно сумнiвався i шукав, знаходив i втрачав, часто вiдчував невдоволення. Тiльки серед природи, вiдчуваючи ii частиною себе, вiн сприймає свiт, як гармонiю. Життя принесло йому короткi моменти щастя i довгi роки страждання i вiдчаю, але все це було не даремно. Вже наприкiнцi свого життя Фауст це зрозумiв.
Отже, в другiй частинi Гете вiдiйшов вiд легенди, логiчно розвиваючи храктер людини, яка бачила своє покликання в активному пошуку iстини i смислу буття.
Основний мотив у вiршi Пушкiна - нудьга, вiдчай.
Фауст не знаходить собi мiсця тому, що всi його бажання давно збулися. Вiн не хоче бiльше нiчого, Фауст не знає жодного бажання, виконання якого могло б його захопити i примусити забути нудьгу життя. Вiн нудьгує, бо завжди у владi роздумiв.
Пушкiнський Фауст страждає хворобою "світової скорботи". Автор не знаходить по вiдношенню до свого героя спiвчуття, скорiше засуджує його i трохи знущається над ним. Це можна помiтити в останнiх реплiках Фауста i Мефiстофеля:
Фауст
Что там белеет? Говори.
Мефистофель
Корабль испанский трехмачтовый,
Пристать в Голландию готовый:
На нем мерзавцев сотни три,
Две обезьяны, бочки злата,
Да груз богатый шоколата,
Да модная болезнь: она
Недавно вам подарена.
Фауст
Все утопить.
Мефистофель
Сейчас.
Пушкiн не протиставляє гетевському тлумаченню Фауста свого тлумачення. Вiн доповнює Гете, описує ще один трагiчний етап на шляху Фауста. Звiдси i назва вiрша: "Сцена iз Фауста". Пушкiнський Фауст - це людина, яка пiзнала всi муки розчарування i весь жах спустошення.
Для Гете i для Пушкiна Фауст був iх сучасником. Муки героя для Гете i Пушкiна були проблемами iх часу. Але якщо основним для всієї епохи Гете було прагнення до оновлення свiту, то основним для Пушкiна був вiдчай, зневiра.
Оптимiстична кiнцiвка трагедії "Фауст" зумовлена просвiтницькою вiрою в розум i моральнi якостi людини, особистостi, яка свiдомо вiдмовилась вiд традицiй i постiйно шукає нове, прагне досконалостi.
Пушкiнський Фауст - син i жертва свого часу, коли людина почала сумнiватися в можливостi перетворення свiту на розумних началах, а розчарування i невдоволення собою породжували свiтову тугу i печаль.
Фауст - вiчний образ, не випадково став надбанням світової культури, бо в кожний iсторичний перiод втiлював характернi риси того часу, в якому жив i творив його автор: середньовiчний народ Європи, просвiтник Й.В.Гете, романтик i реалiст О.С.Пушкiн.
Список використаноi лiтератури:
А.С.Пушкин: "Избранные сочинения" - Москва, "Художественная
литература", 1990 г. 654 ст.
"Замок Монсальват": Легенды средневековья - Москва, "Энигма",
1994 г. 352 ст.
И.В. Гете: "Фауст" - Москва, "Художественная литература",
1978 г. 512 ст.
Аникст: "Фауст" Гете || И.В. Гете "Фауст" ст. 5-26.
