Досить часто П. Тичина оживлює звуки, надає їм виразної емоційної характеристики:

Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись

дзвони …

Або:

Танцюють звуки на дзвіниці,

І плаче дзвін.

Відповідь на питання, в чому полягає першопричина виняткової музикальності поезій першої збірки П. Тичини, слід шукати в природі людського обдаровання. Талант П. Тичини, в якому геніально поєднані абсолютний музикальний слух, здатність до синестезично-асоціативного сприйняття дійсності і найтонше відчуття слова - явище рідкісне. У своїй музикальності поет настільки самобутній, що його неможливо наслідувати. Він недоступний для епігонів найвищої кваліфікації.

Крім того, музикальний талант П. Тичини - талант розвинений. Підхід автора "Сонячних кларнетів" до музики - це не підхід амтора (хай навіть і дуже здібного), а професіонала, який віддав музиці багато років життя. В ранньому дитинстві він був постійним учасником монастирського хору, в молодості - керівником і диригентом одного з кращих хорів Києва. П.Тичина грав на багатьох музичних інструментах, сам складав музику. Звідси, очевидно, і походило бажання ввести в поетичний тект музику, бажання, яке призвело до справжнього мистецького успіху.

І в подальшій творчості поет ще не раз "повінчував" слово і музику. Його твори зазвучали "бетховенськими акордами могутнього "Плуга", і леонтовичівською співучістю … лірики, і шопенівськими ритмами…"Похорону друга", і всією нескінченною симфонією, яка в історії людської поезії названа поезією Тичини" (М. Бажан"Спогади про Павла Тичину").

Все дужче входячи в драми соціальної боротьби і звертаючись до революційних тем, Тичина в збірці "Плуг", через символічний образ, відсвітив страшний стан України і власного серця, - в час, коли на півночі без перерви проголошувалося про Росію в поезії:

…стоїть сторозтерзаний Київ

і двісті розіп'ятий я.

Лірика в "Плузі" збагатилася мотивами з революційних катаклізмів, поширених в уяві на цілий космос: як і в наступній збірці - "Вітер з України". Але, супроти феноменального прискарблення і дальшої "кристалізації" всіх самоцвітів віршового майстерства, вже втрачалося в ліриці блаженне звучання пісенности з світанкових світів. Захоплений революцією в її радянському напрямку для України і оспівуючи її в космічних планах, Тичина часом, хоч іронізуючи, відкривав завісу над дійсністю і подавав вираз сумнівів.

З давніх-давен, коли народ піднімався на битву за своє право, поруч з мечем воювало і слово. Хвилі визвольних рухів підносили на свої вершини таланти співців, які кували духовну зброю народові.

"Плуг" - збірка новаторська за змістом і формою - явилась значним кроком Тичини на шляху ідейно-художнього зростання. "Після найніжніших акварельних малюнків, після тихої музики поля й шелестіння рідного гаю в поезії Тичини з'явилися нові ритми, нечувана раніше сила і розмах, з'явилися симфонізм його поезії. З титанічних визвольних змагань народу поет-мислитель черпав незвичайної місткості образ, художній афоризм, свою незрівнянну мелодику, це звідти йшло буйне мистецьке новаторство Тичини, його поетичні відкриття", - вірно відзначив Олесь Гончар.

В світогляді Тичини відбулися корінні зміни. Вітер революції, за висловом академіка О.І.Білецького, порвавши ніжні струни на арфі "Сонячних кларнетів", натягнув на лірі поета "нові мідні струни". За короткий час поет зумів перебороти немало труднощів, подолати болісні вагання, суперечності, відкинути ідеї "абстракного гуманізму", який особливо негативно позначився на збірці "Замість сонетів і октав" (1920р).

Істотні зміни відбулися і в стилі Тичини, в його поетиці. В порівнянні з "Сонячними кларнетами" "Плуг" являє собою нову яскраву і неповторну художню систему. Тичина виступає тут майстром громадсько - політичної теми. Публіцистичний струмінь, який майже відсутній у раннього Тичини, в "Плузі" виступає як одна з істотних рис стилю, що засвідчує продовження поетом традицій Шевченка, Лесі Українки, Франка.

Музично - живописні засоби, якими так чудово користувався поет у "Сонячних кларнетах", набули тепер нової функціональної й ідейно - естетичної значимості. Вірш "Вітер" передає могутню музику і динамічну колористичну гаму грізної стихії. Він потрясає громоподібними "бетховенськими акордами", відтворенням повної непідвладності бурі в ритмічних структурах, що не мають аналогій в усій українській поезії.

Вітер.

Не вітер - буря !

Трощить, ламає, з землі вириває…

За чорними хмарами

(з блиском ! ударами !).

Живописність грізної стихії увиразнюється іще й своєрідною "мелодією" бурі, яка створюється Тичиною за допомогою гам, опертих на сонорні Р та Л.

До кращих творів, витриманих в ключі космічно - планетарної символіки, належать три вірші - мініатюри циклу "Сотворіння світу". Це глибокий поетично - філософський роздум над масштабними проблемами: Революція, Історія, Людство, Народ, Людина. Перша частина циклу - оповідь про "сотворіння" землі. Дві інші відтворюють наступні етапи "світостворіння": успіхи людини в практичному освоєнні природи, винахід важливого знаряддя - плуга і, нарешті, класову боротьбу між трудом і капіталом. До збірки увійшли також вірші космічно - планетарного характеру : "Месія", "І буде так…", "Міжпланетні інтервали", "Перезорюють зорі".

У "Плузі" намітились також тенденція до реалістичного змалювання сучасності, відтворення конкретних історичних подій, ситуацій. Про це свідчать класичні твори збірки, такі як "На майдані", "Як упав же він з коня…", "Ронделі", "Псалом залізу", "Листи до поета", "Плюсклим пророкам", "Сійте" та інші.

Павло Григорович в "Плузі" дав зразки нової революційної поезії - політичну і філософську лірику. Характерною рисою його поезії в роки громадянської війни є уміле поєднання строгої публіцистики з