Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Історія порівняльно-історичного мовознавства X|X – початку XX століття

Реферат з курсу

на тему:

“Історія порівняльно-історичного мовознавства X|X – початку XX століття“

 

Порівняльно-історичне мовознавство – це область загального мовознавства, об’єктом якої є споріднені, генетично пов’язані мови. Порівняльно-історичне мовознавство встановлює відповідності між цими мовами та описує їх еволюцію в просторі і часі. Як основним засобом своїх досліджень порівняльно-історичне мовознавтсво користується порівняльно-історичним методом, основною метою якого є побудова моделі прамовних станів окремих родин і груп споріднених мов світу, їх поступового розвитку та поділу на самостійні мови, а також побудова порівняльно-історичних описів (граматик і словників) мов, що входять до тієї чи іншої генетичної спільноти.

 

Виникнення порівняльно-історичного мовознавства пов’язують із знайомством європейських лінгвістів з санскритом в кінці 18 ст. На той час в природничих науках був накопичений великий матеріал, який дав змогу створити перші класифікації, розглядати ціле та визначати ієрархію його частин. Разом з таким позитивним впливом, наука про мову й сама починає приймати участь у виробленні спільних ідей. Так, у 1770р. Гердер висуває факт історизма в мовознавстві. Згідно з ним природні закони (а не божа воля) визначили необхідність виникнення мови і її подальшого розвитку. На початку 19 ст. Аделунг формулює критерії відмінності в ступенях мовної спорідненості і пропонує порівнювати мови за їх граматичними структурами.

В 10-х роках 19 ст. ідеї порівняльно-історичного мовознавства проявились в дослідженнях порівняльно-історичного характеру, в яких була застосована відповідна техніка досліджень, що спиралася на дані індоєвропейських мов, і таким чином порівняльно-історична граматика стала провідною дисціпліною порівняльно-історичного мовознавства. Найбільш відзначилися в цьому Ф.Бопп, Р.К.Раск, Я.Грім.

 

В 1816р. вийшла в світ перша робота Франца Боппа (1791-1867) –“Про систему відмінювання санскриту в порівнянні з грецькою, латинською, персидською і германською мовами.” В ній Ф.Бопп розглядає в порівняльному плані граматичні форми наведених в заголовку мов, спираючись переважно на санскрит, який в його праці був вперше залучений для лінгівстичного дослідження. Ф.Бопп висловлює думку, що на основі порівняння засвідчених мов можна встановити їх “первинний стан”. Розв’язок цієї задачі він зробив метою основної своєї роботи “Порівняльна граматика”, завдяки якій він увійшов в історію порівняльно-історичного мовознавства як першостворювач граматики індоєвропейських мов (1833-1849). Зокрема, до заслуг Ф.Боппа належить розроблена ним теорія аглютинації, в якій автор висловлює думку, що зовнішня флексія утворилася з колишніх самостійних слів, а саме ,що відмінкові закінчення іменників та особові закінчення дієслова є, головним чином, застиглими елементами займенників.

В 1818р. з’явилася робота датчанина Расмуса Раска (1787-1832) , про походження ісландської мови . Взагалі ж, Р.Раск не ставив перед собою таких широких задач, як Ф.Бопп: він досліджував головним чином скандинавські мови, встановлюючи спорідненість між ними та іншими індоєвропейськими мовами, але не намагаючись при цьому відновити первинну форму порівнюваних мов. Він, на відміну від Ф.Боппа, не залучає санскрит і значну увагу приділяє як граматичним, так і лексичним зіставленням, вказуючи при цьому на необхідність врахування в першу чергу лексики, пов’язаної з найнеобхіднішими поняттями, явищами і предметами. Головна заслуга Р.Раска перед порівняльно-історичним мовознавством – вироблення методики аналізу граматичних форм і демонстрація різних ступенів спорідненості між мовами.

Роботи Р.Раска стали поштовхом до утворення схеми історичного розвитку близьких мов. Така схема була запропонована Якобом Грімом (1785-1863),який у своїй праці “Німецька граматика” 1819р. розглянув три ступені розвитку германських мов- від гоцького до новоанглійського.Проте, назва роботи- “Німецька граматика” – не відображає справжнього її змісту. Я Грім не займається ніякими реконструкціями і не висуває ніяких глотогоністичних теорій (подібні теорії він висував пізніше), але наголошує на історичному підході до вивчення споріднених мов і дає ретельний і докладний опис всіх граматичних форм германських мов в їх історичному розвитку. Як зазначав А.Мейє, “Німецька граматика” Гріма “…була першим описом цілої групи діалектів, починаючи з найдавніших засвідчених форм, і тим самим стала зразком для наступних досліджень інших груп діалектів, засвідчених давніми документами.” Також, починаючи з Гріма, поняття “історичної граматики” групи мов стало в мовознавстві реальністю.

Дуже часто до прізвищ Ф.Боппа, Р.Раска, Я.Гріма – започатківців порівняльно-історичного мовознавства – додається ще прізвище росіянина О.Х.Востокова (1781-1864). Його праця - “Роздуми про славянську мову”(1820) є фактично першою роботою з історичної фонетики однієї з груп індоєвропейських мов. Її значення полягає як в тих конкретних висновках, які робляться по відношенню до слов’янських мов (периодизація історії слав’янської і російської мов, відношення давньоруської мови до церковнослов’янської, польської та сербської), так і в визначенні методів історичного вивчення близькоспоріднених мов.

 

В 1861р., коли вийшов останній том видання “Порівняльної граматики” Ф.Боппа, з’явився “Компендій порівняльної граматики індоєвропейських мов” Августа Шлейхера. Ця праця стала новим етапом в розвитку порівняльно-історичного мовознавства. Вперше в історії компаративістики була розроблена методика реконструкції і встановлено поняття вихідного мовного стану – прамови. Введене поняття прамови і методика його реконструкції дозволили відобразити порівняльну граматику індоєвропейських мов як ланцюжок безперервної еволюції вихідного стану до окремих індоєвропейських мов.

Починаючи з А.Шлейхера в мовознавстві виникла нова течія- так званий натуралістичний напрямок. Така назва пояснюється тим, що представники цієї течії, як і А.Шлейхер, вважали,що мова – це такий же природній організм як рослини і тварини. У мові, на думку А.Шлейхера, є два моменти: значення, що знаходиться в корені, і відношення, яке міститься в словотворчих частках. Виходячи із взаємозв’язку цих моментів, він поділяє мови на три групи:

ізолююючі мови - мови, в
Сторінки: 1 2 3 4