Комунікація походить від лат. communicatio – єдність, передача, з’єднання, повідомлення, пов’язаного з дієсловом лат. communico – роблю спільним, повідомляю, з’єдную, похідним від лат. communis – спільний.

Поняття комунікація може вживатись у значенні:

- соціальна комунікація, спілкування між людьми та іншими соціальними суб’єктами;

- зв'язок за допомогою технічних засобів;

- певна система, за допомогою якої забезпечується сполучення між віддаленими об'єктами, наприклад: підземні комунікації, транспортні комунікації, каналізаційні комунікації тощо.

Ми живемо в світі комунікації. 70% свого часу людина витрачає саме на комунікацію. Без ефективного ведення зв'язку зупинилося б чимало виробничих процесів.

Саме комунікація забезпечує існування соціальної пам'яті, зберігання й передачу інформації — в межах одного покоління, а також від однієї генерації до іншої. Суспільство не може існувати в режимі тільки індивідуальної пам'яті: людина перебуває в ситуації, що безнастанно змінюється.

Тому для її фіксації постає потреба в динамічній структурі. Індивідуальна пам'ять унеможливлює передачу й збереження інформації в обсягах, достатніх для функціонування суспільства. Комунікація відповідає тим завданням, що їх ставить перед нею суспільство. Приміром, якщо суспільство змінилося за якісними та кількісними показниками, воно переходить від використання усної мови до усної плюс писемної.

Усна комунікація обмежена щодо передачі в часі та просторі: усно ми не можемо транслювати щось у майбутнє чи розмовляти з віддаленим співрозмовником.

Писемність дозволила зняти ці обмеження. Розвиток техніки створив передумови для функціонування усної комунікації в новому режимі: магнітна стрічка може донести голос із минулого в майбутнє, за допомогою телефонного чи радіозв'язку ми можемо спілкуватися з іншими містами.

Отже, винайдені альтернативні системи дозволили вирішувати нерозв'язувані раніше завдання.

Однак писемність донині залишається найдешевшим і найпростішим засобом комунікації. Завдяки їй знання нагромаджуються не лише в голові людини, яка, відомо, не може надійно і тривало зберігати необхідну кількість інформації, оскільки їй притаманні забудькуватість і здатність помилятися тощо. Крім того, є обмеження стосовно обсягу тієї інформації, яку здатна запам'ятати людина.

Писемність дозволила людині швидше входити в систему знань. Нині не потрібно самому доходити до їхніх джерел, а можна вільно використовувати надбання попередніх поколінь.

В усі часи існування суспільство контролювало процес передачі знань. У минулому був чіткий персональний добір тих, кому передбачалася передача відповідної інформації (наприклад, серед шаманів, чаклунів тощо). Ці знання обов'язково передавалися; прикметно — тяглість майже ніколи не порушувалася, кожен носій інформації перед своєю смертю готував своїх послідовників.

У пізніші часи функцію контролю перебрала на себе цензура (реальна чи опосередкована). Влада досить ретельно контролювала писемну комунікацію. Навіть навчання письма перетворювалося на священний акт: так було в Давньому Єгипті, Китаї, де лише особливі «касти» мали доступ до писемних текстів.

Друкована комунікація знову виникає як відповідь на суспільні проблеми. Для Західної Європи це була, головним чином, проблема ідеологічна — уніфікація при розмноженні текстів Біблії. Необхідно було виготовити достатню кількість текстів, але текстів ідентичних, без помилок переписувачів. Перші університети також, до слова, виникають як відповідь на ідеологічні проблеми уніфікації освіти, тобто проблеми чіткого контролю над передачею знань.

Згодом друкована комунікація вирішує ці завдання — ідентичності та масовості — в усіх галузях. Виникає навіть нова форма суспільного обговорення інформації — газета. Вона стала цікавою формою організації суспільної інформації, тому що постійно вела мову про ті самі об'єкти, тобто описувала розвиток подій. Завдяки цьому, інакше кажучи, розчистився інформаційний простір людини, зникли розмови про «єдинорогів» та подібні до цього речі, оскільки постійна мова про ті самі об'єкти не давала ходу фальсифікаціям, свідомим чи випадковим.До того ж, виникає кілька газет, що дало можливість описувати ті самі події з різних позицій.

Загалом комунікація дозволяє синхронізувати життя суспільства в часі й просторі. Це перехід від чогось, що нагадує броунівський рух, до постійних форм існування. Без прогнозування людської поведінки суспільство неможливе. Нині й школа, наприклад, це також підготовка маленької людини до постійних форм поведінки, коли дитина вчиться сидіти тривалий час, не заважати іншим, слухатися тощо.

Комунікація дозволяє створювати елементи єдиного організму з індивідуальних ситуацій. Вона постійно відповідає рівневі розвитку суспільства. До прикладу, газети колись виходили з регулярністю, що відповідала розкладові руху поштових екіпажів.

Нині кожен може спілкуватися по телефону з людиною, яка перебуває на іншому континенті. Коли рослинний і тваринний світи синхронізували своє життя відповідно до природних ритмів (день — ніч, весна — літо — осінь — зима), то людині також необхідно узгодити свої синхронізації водночас із природними.

Перші газети переросли в розгалужену систему масових комунікацій, без якої важко уявити сучасне суспільство. Однак новини, що подаються ними, оцінюються по-різному.

Тепер розглянемо питання про те, з якими характеристиками комунікацій ми маємо справу.

Комунікація може бути вербальною або невербальною. Вербальна комунікація — це наше звичне використання мови. До невербальної комунікації відносять міміку, жести, позу, тип одягу (наприклад, коли людина готується виступити на вечорі ветеранів, то вона одягнеться не так, як одяглася б на зустріч із молоддю), зачіска, а також інтонація, тембр голосу тощо.

Так, у США низький голос завжди був ознакою мужності, тому чимало людей спеціально зривали свій голос, намагаючись зробити його низьким. Сюди ж віднесемо також імітацію голосу видатних людей, популярних співаків чи акторів.

Людина краще керує вербальною інформацією, частіше залишаючи поза увагою комунікацію невербальну. І це зраджує її. Бо за тембром голосу можна визначити, говорить людина правду чи ні. В переговорах за допомогою