накопичення почуттів та емоцій призводить до того, що зникає здатність чітко й переконливо висловлювати свої ідеї, плани і пропозиції.
Крім того, для багатьох людей досить серйозним комунікативним бар'єром є страх перед публічним виступом, який може виникати з різних причин. Наприклад, через побоювання попасти в незручне становище, відчути приниження, забути текст, бути критично оціненим, виявити некомпетентність, здаватися нудним, постати перед потенційно ворожим натовпом тощо. У всіх цих джерел хвилювання є спільний корінь - це побоювання втратити контроль.
Посилити здатність контролювати ситуацію при публічному виступі допоможуть: ретельна підготовка, репетиції, записи тренувальних виступів на аудіо- чи відеоплівку з наступним їх аналізом, аутогенне тренування, участь в спеціалізованих соціально-психологічних тренінгах, організація якнайбільшої практики публічних виступів, причому бажано перед аудиторіями, не пов'язаними із навчанням чи роботою.
Комунікативний етап усного виступу включає: встановлення контакту, обговорення питання (проблеми), відповіді на запитання, вихід із контакту. Тобто це поведінка оратора безпосередньо під час виступу.
Будь-яке спілкування починається із встановлення контакту. Його завдання - привернути, сконцентрувати увагу слухачів, створити умови для висвітлення проблеми, прихилити до себе слухачів. Тому на початковій стадії публічного виступу особливе значення має організація першого враження. Власне, спілкування й починається із сприймання людьми один одного.
Здійснюючи усний виступ, не варто відразу приступати до суті проблеми. Доцільно зробити невеликий вступ, це створить певну атмосферу і дасть змогу слухачам зосередитися на новому ораторові і налаштуватися на тому, про що він хоче сказати. З іншого боку, вступ дає можливість виступаючому відчути настрій слухачів, встановити контакт з ними і скоригувати своє повідомлення таким чином, щоб воно із найбільшою ефективністю сприймалося слухачами.
"Всяка промова повинна бути створена так, наче жива істота. У неї повинно бути тіло з головою та думками, до того ж тулуб та кінцівки повинні підходити один одному та відповідати цілому", - так сформулював вимоги до усного виступу Платон.
Вирішуючи питання оптимального розміщення основної ідеї в повідомленні, варто пам'ятати про "ефект краю" (закон "двох кінців") -він полягає у тому, що найкраще запам'ятовується та інформація, яка прозвучала на початку і в кінці виступу. Як правило втрачається середина. Щоб її зберегти, необхідно обидва кінці підсилити: на початку - актуалізувати увагу, довести потрібність промови, а в кінці -підвести її підсумок, що буде своєрідним закріпленням матеріалу. Нові установки в адресата також краще формуються на початку спілкування. Тому основну ідею, думку, яку ми хочемо "внести" до його свідомості, доцільно викладати у вступі до доповіді. Наприкінці також бажано до неї звернутися, але використавши для цього нові аргументи.
Водночас важливо враховувати змістовий бік промови та установки слухачів. У випадку, якщо вони не дуже зацікавлені предметом повідомлення, то найвагоміші аргументи треба викласти із самого початку. Це найкращий спосіб пробудити інтерес та увагу людей. Якщо вони дуже зацікавлені темою розмови, то найцікавіші аргументи варто викласти наприкінці повідомлення. Послаблення аргументації може дещо розчарувати співрозмовників. Що ж до включення контраргументів, то найефективнішими є повідомлення, в яких розглядаються також аргументи протилежної сторони, а не ті, де наводяться докази лише своїх думок.
Для того, щоб створити і донести до слухачів переконливе повідомлення, завжди потрібно:
- вірити в його значущість та істинність;
не забувати про врахування персональних відмінностей, щоб повідомлення відповідало комунікаційним потребам аудиторії;
викликати ентузіазм і натхнення;
збуджувати інтерес і оволодівати увагою;
встановлювати рівень спілкування, який відповідає знанням і кваліфікації аудиторії;
зосереджувати увагу на ключових положеннях, не відволікаючись на другорядні деталі;
забезпечувати слухачам досягнення хоча б однієї з їх мотиваційних цілей;
стимулювати аудиторію до здійснення тих чи інших дій;
- враховувати час, відпущений на повідомлення даної інформації.
Здійснюючи виступ, необхідно дотримуватися балансу теорії й
практики, підкріплюючи висловлену інформацію наочним матеріалом (схеми, графіки, таблиці, рисунки тощо), реальними прикладами. Кожен приклад чи наочний посібник повинен ілюструвати тільки одну ідею.
Психологічні дослідження доводять, що на особливості сприймання інформації впливає т.зв. ефект "візуального іміджу". Має значення зовнішній вигляд виступаючого, його манера спілкування, рівень доброзичливості до слухачів. Більш чутливими і прихильними люди стають до слів "приємної", привабливої людини, з її думкою легше погоджуються, до неї дослухаються, а до її дій ставляться з меншою упередженістю і критикою.
Критеріями привабливості вважаються: життєва сила, енергія людини, яка виражається у життєрадісності, бадьорості, розкутості поведінки, акуратності, впевненості у собі. Аудиторія із значно більшою увагою буде слухати впевненого у собі оратора, слова якого свідчать про те, що він знає свою справу, а не апатичну і байдужу до проблеми обговорення людину. Невпевненість у собі ускладнює вступ у контакт, часто вона є показником низької самооцінки, недостатньої підготовленості до виступу, слабкого розвитку комунікативних вмінь.
Особливу увагу виступаючому слід звернути на голову і плечі. Голова має бути піднята, щоб горло випрямилося і гортань працювала з максимальною ефективністю. Плечі потрібно розслабити, оскільки їх напруга змінить голос, і він теж буде звучати напружено. Рухатися потрібно спокійно, не поспішаючи. Поспішність не тільки свідчить про нервозність оратора, але й наносить шкоду під час сприйняття аудито-рією його компетентності і статусу. Крім того, швидкі рухи посилюють збудження, заставляючи комунікатора хвилюватися ще більше.
Під час виступу необхідно підтримувати візуальний контакт із усіма слухачами. Однією із найбільш поширених помилок недосвідчених ораторів є те, що вони спрямовують свій погляд на стелю, підлогу, найдальшу стіну чи у вікно. Інша помилка - коли короткочасний візуальний контакт обмежується декількома слухачами в центрі першого ряду, а у всіх інших виникає відчуття непотрібності, зайвості, і їх