ТРАНСПОЗИЦІЯ ЧАСОВИХ ФОРМ ДІЄСЛОВА: СПЕЦИФІКА ВСТАНОВЛЕННЯ У ПОЛІПРЕДИКАТИВНІЙ КОНСТРУКЦІЇ
Традиційно транспозицію у граматиці кваліфікують як використання однієї мовної форми у функції іншої – її протичлена у парадигматичному ряду [2, 57-60; 7, 519]. Вона є результатом функціонування граматичної форми у “чужому” контексті, інакше кажучи, у сфері прямого вживання іншої граматтичної форми.
Транспозиція часових форм дієслова – це вживання часової форми у темпоральному контексті, що не властивий її морфологічному значенню, як-от функціонування форми теперішнього часу в контексті минулого, а отже, й у значенні форми минулого часу: Другий бугай, Князь по імені, мав коротшу сутичку: загнав двох на вербу, стоїть під нею і чухається (С. Олійник). У цій синтаксичній конструкції дієслівні форми теперішнього часу виконують роль форм минулого, оскільки функціонують у контексті, що відтворює ситуацію минулого.
Транспозиція часових форм дієслова – предмет наукового зацікавлення низки українських мовознавців: І. Р. Вихованця, О. І. Бондаря, С. С. Єрмоленка, І. В. Піддубської [3, 91-95; 1; 6; 8]. Однак як в українській лінгвістиці, так і в славістиці загалом, цей тип транспозиції найчастіше розглядають, не розмежовуючи сфери її реалізації, також як явище тексту, коли транспозиційна функція часової форми виникає під впливом певної текстової одиниці (зазвичай, попереднього речення із визначальною часовою семантикою), або як явище ситуації, де транспозицію форми нерідко спричинює пресупозиція, інтонація.
Переносне вживання часових форм дієслова, як і деяких інших мовних одиниць, може бути виявлене і проаналізоване за умови входження досліджуваної морфологічної форми до складу синтаксичної конструкції, оскільки суто морфологічні показники часу не репрезентують усіх функціональних можливостей форми слова, всього потенціалу її вживання.
Синтаксичною конструкцією, яка найбільш повно представляє явище часової транспозиції в українській мові, є поліпредикативна конструкція (ППК) – така семантично й структурно складна синтаксична одиниця, що містить дві й більше предикативні частини, поєднані сурядним, підрядним, безсполучниковим синтаксичним зв’язком чи їх комбінацією. До поліпредикативних структур належать: 1) прості речення, ускладнені однорідними присудками, засобами вторинної предикації – дієприслівниковими, дієприкметниковими зворотами; 2) складні елементарні речення; 3) складні багатокомпонентні речення.
Саме оточення дієслівної форми є засобом диференціації її прямого і переносного значення. За наявності додаткових засобів форма дієслова звільняється від обов’язків бути маркером своєї категорії, що й зумовлює можливість її переносного вживання [5, 55]. Завдання цієї статті – описати компоненти речення, що зумовлюють і водночас вказують на наявність часової транспозиції у структурі поліпредикативної конструкції, а також є визначальними при встановленні синтаксичного часу речення.
У результаті аналізу виділяємо низку граматичних показників, що визначають синтаксичного час ППК, а отже, і реальне значення транспонованої дієслівної форми:
Співвіднесення різночасових дієслівних форм вказує на транспозиційні процеси у структурі ППК.
Поєднання форм минулого недоконаного виду (НДВ) та іншої часової форми:
Аж ось у неділю, коли ми сиділи всі коло хати, лузаючи насіння, дивимось – біжить Пірат, зморений, худючий (О. Довженко); І таки допомагали мені по господарству: припнуть теля, нарвуть кабанові щириці, нагодують курей, качок (Є. Кравченко); У цих конструкціях дії, виражені різними часовими формами (минулим НДВ, теперішнім, майбутнім ДВ), все ж одночасні, що свідчить про переносне значення однієї з форм. Якщо специфічною ознакою минулого НДВ є вказівка на дію, що тривала до моменту мовлення, а дія, виражена теперішнім, розгорталася паралельно з нею, то стає очевидним, що саме минулий НДВ визначає часовий план конструкції і зумовлює транспонування іншої дієслівної форми, чому сприяють широкі семантичні можливості грамеми теперішнього часу.
Попадало за це від діда-башківника, і від матері – вдома, як без картуза додому прибіжиш захекавшись (Остап Вишня). Тут часове вираження послідовних дій суперечить порядкові їх здійснення, тобто таксисним відношенням: дія-наслідок позначена минулим НДВ, а дія-передування – теперішнім і майбутнім ДВ. Грамема минулого НДВ виражає тільки свою часову семантику [4, 256], тому не може транспонуватися у зону іншого часу. Отже, дієслівні форми, що позначають дії передування, набувають значення минулого часу. Відбувається також перенесення видового значення транспонованих часових форм .
Отже, у ППК, до структури яких входять предикати у формі минулого НДВ та інших часових форм, домінуючим у визначенні темпорального плану конструкції є саме минулий НДВ, він же і спричинює транспозицію значень інших часових форм. Ще одна важлива умова транспонування – наявність між предикатами відношень одночасності, уточнення, розкриття змісту, порушеної послідовності дій. За інших умов у таких ППК явище транспозиції відсутнє.
Співвіднесення форм майбутнього ДВ і минулого ДВ у реченнях із умовно-наслідковими відношеннями між предикативними частинами репрезентує контекст неминучого майбутнього:
Задощить знову – пропало тоді сіно (О. Донченко). У реченнях такого типу дія, виражена минулим ДВ, здійснилася лишень в уявленні мовця, реально ж вона ще в майбутньому. Отже, функціонування минулого ДВ у зоні прямого вживання майбутнього очевидне. Грамема майбутнього часу як така, що містить сему ірреальності, здатна позначати дії, реалізація яких можлива за певних умов, тобто здатна функціонувати у сфері умовного способу. Пор.: Якби задощило, пропало б тоді сіно.
Поєднання предикатів, виражених формами майбутнього ДВ і теперішнього часу в конструкціях з умовно-наслідковим зв’язком, також позначає план майбутнього, тобто контекст, не властивий формам теперішнього часу: Лише після того, як впаде останній квартал, маєте право сісти в сідло (О. Гончар ); Найважчий та найвідповідальніший [екзамен]: хто схопить одну лише трійку – одразу ж