Співвіднесення повнозначного дієслова бути у формі минулого часу та іншої часової форми: Вузькоколійка була там, по ній тягнуть тросами фанерні танки, а ми по них мусимо влучати (О. Гончар); А на селі було так, як уже візьмуть на зуби – до смерті не випустять (Є. Кравченко).

Компонентом, що визначає темпоральну семантику дієслівних форм, тут є предикат бути, представлений грамемою минулого часу. Зміна його часового значення спричинює повне трансформування темпоральності конструкції, чого не відбувається під час таких же змін інших дієслівних форм.

Поєднання форм минулого доконаного виду (ДВ) та теперішнього часу синкретичне. Воно може позначати часові плани як минулого, так і теперішнього.

Для дієслівних форм минулого ДВ із результативно-перфектним значенням, наближеним до моменту мовлення, типовим є вживання у плані теперішнього. Так, у конструкції Який гарний метелик сів на стовбур дерева, розкриває і стулює барвисті, непередаваних кольорів крильця (О. Копиленко) використання форм минулого ДВ для позначення дій теперішнього зумовлено неможливістю передати цілісність дії чи її фази грамемою теперішнього НДВ, це прерогатива ДВ, не поєднуваного з дієслівною формою теперішнього актуального.

Для передачі ж подій минулого необхідні додаткові засоби, які б увиразнювали темпоральну характеристику ППК. Ними може бути минулий НДВ або інші граматичні показники (вставна чи вставлена конструкція, часовий конкретизатор, частка), про які йтиметься далі: Смішно виходило: прийшов милуватися володаркою своїх снів, а натомість підбиваю клинчики до тієї, котра тільки раз у мої сни прийшла, та й то в чудний спосіб (Валерій Шевчук).

На транспозиційні процеси у ППК здатні вказувати також дієслівні зв’язки та допоміжні модальні дієслова. Саме вони надають предикативному імені, числівнику та інфінітиву основних граматичних значень дієслова, насамперед часу [4, 368]: Мені було дивно, чому Павло Григорович не хоче писати рецензію на Василя, а все збирається написати про Валеру Юр’єва (С. Тельнюк); І ті дерева, і білий розлив гречок, і спориш, на якому лежать, такий м’який, теплий, ласкавий, – все здавалось тепер якимось рідним, усе це жаль було покидати (О. Гончар).

Вставлені конструкції як предикативні одиниці, що доповнюють зміст основного речення, здатні визначати і його часовий план. Вернуся додому, натоплю піч, вигорну попіл прямо на долівку – не до чистоти було! – а на черінь насиплю колосків, насушу, перетовчу і тоді вже спечу з них собі коржів (О. Гончар); І синочок мій, тоді ще маленький, Василько, раз по раз серед ночі зривається: “Мамо, що то? Наша хата горить?” (А. Дімаров); У цих синтаксичних одиницях наявне протиставлення часових планів основного речення і вставленого. Показник часу вставленої конструкції є семантично сильнішим, тому й спричинює зміну часового значення дієслівних форм основного речення. Отож, домінантою у встановленні реального часового плану конструкції є предикат, що позначає не основну дію, а стан, ознаку суб’єкта під час виконання основної дії.

Часові конкретизатори традиційно у реченні супроводжують дієслівну форму того ж часового плану, який репрезентують самі. Однак, поєднуючись із дієсловом іншої часової площини, вони виявляються семантично сильнішими, ніж форма дієслова, чим спричинюють нейтралізацію її значення і перенесення з однієї часової сфери в іншу. При цьому лексичний показник повинен мати семантику того часового плану, у який транспонується часова форма. Серед часових конкретизаторів, що увиразнюють темпоральне значення синтаксичної конструкції і дієслівної форми, вирізняємо ті, які вказують на

а) план минулого:

власне показники минулого: вчора, минулого тижня, у Х столітті: Іду вчора ж – а тут Степан зі своїм моторним лісапетом (Валерій Шевчук ); В половині ІХ століття степова Таврида поволі звільняється від хозар і попадає під протекторат Візантії (Остап Вишня);

показники, спільні для часових сфер минулого і майбутнього, однак, поєднуючись із формами теперішнього, виконують роль засобу транспозиції у контекст минулого (якось, часом, на днях, одного разу): Сиджу якось уночі під коморою, курю, наслухаю, що де робиться (Григір Тютюнник); Якось прибігає зі школи мій наймолодший онук Андрійко, який закінчує четвертий клас (Є. Кравченко);

б) план майбутнього: завтра, незабаром, за вісім днів, наступного року: Він танцював механічно, не відчуваючи Олі, наче її не було зовсім; згадав, що післязавтра приїздить лікарка Гаврилюк, і йому стало радісно, і Оля вже не здавалася пошлячкою, як спочатку (Ю. Щербак); Лук’ян вкинувся було в голуби, та скоро збагнув: то майже те саме, що розводити горобців – сьогодні вони ніби й твої, а назавтра знялися на крила – і вже обрали собі іншого хазяїна (В. Земляк);

в) теперішній нелокалізований: ніколи, завжди, споконвіку, весь час, постійно: У здоровому тілі здоровий дух: без хвастощів можу запевнити, що я ніколи не знав, що таке зневіра, вагання чи розпач (А. Дімаров);

Частки із часовим значенням (було, як) – компоненти, функціонально вагомі для ППК із темпоральною транспозицією дієслівних форм.

Формальна прикмета минулого часу – частка було, що вказує на повторювану дію і, поєднуючись із формами теперішнього часу і майбутнього ДВ, зумовлює виникнення у цих форм переносного значення: Все було сонце зайде, а ми ще збираємось (О. Довженко); Було як вилізуть всі четверо на тин, сядуть рядочком, як горобці, та й почнуть співать (О. Довженко).

Атрибут транспонованої форми майбутнього ДВ, що позначає одиничну дію минулого, – підсилювально-емоційна частка як. Вона супроводжує предикати, за термінологією О. І. Бондаря, “теперішнього-історичного ДВ локалізованої (інтенсивної) дії”,