лексикону на етнологічних засадах створює передумови для виділення значного за обсягом і ґрунтовного за змістом національно-культурного компонента мови. Розгляд етно-культурного словесного масиву своєю чергою відкриває широкі можливості паралельного розгляду розвитку мови й народної культури, етнічних процесів з урахуванням історичної долі української нації. Через слово, образ прийти до пізнання народного обряду, ритуалу, уявлення, духовних цінностей, з'ясувати їхню сутність і форми реалізації, побачити в них особливості національного єства українців – одне із важливих завдань етнолінгводидактики. Так, погоджуємось з твердженням ученого В. Кононенка про те, що виконати його можна шляхом побудови ланцюжка "слово-поняття-образ-обряд (традиція), де саме слово в його численних сполученнях і трансформаціях є вихідним, визначальним чинником [5, 48-49].
У сучасних шкільних програмах з української мови розглядається широке коло питань, пов’язаних з вивченням лексики української мови як системного явища [8]. Відомі й значні труднощі, з якими стикаються учні середніх класів, оволодіваючи лексичними поняттями. Тому засвоїти лексичну систему рідної мови учням середніх класів може істотно полегшити проведення пропедевтичної роботи протягом перших чотирьох років навчання в початковій ланці.
Розробка системи початкового навчання української мови передбачає, по-перше, відбір мовних і мовленнєвих понять, з якими необхідно ознайомити молодших школярів на тому чи іншому рівні, по-друге, розв’язання питання, в якій системі і послідовності слід розташовувати відібрані поняття за роками навчання; по-третє, визначення методичних шляхів ознайомлення учнів з відібраними поняттями та використання ними здобутих теоретичних знань і практичних навчальних умінь в активній мовленнєвій діяльності [2, 56].
Усвідомлення наукових лінгвістичних понять і відбір їх відповідно до методичних принципів навчання є основним завданням лінгводидактики – науки, що посіла проміжне місце між науковим і шкільним курсами мови.
Як свідчить контент-аналіз підручників з рідної мови для 2 – 4 класів, вправи, що пропонуються учням, передбачають найрізноманітніші завдання аналітичного, конструктивного і творчого характеру. У текстах міститься чимала кількість власне української лексики, однак засвоєнню її не приділяється належної уваги. Отже, більша половина цих слів залишається невідомою учням, не забезпечується таким чином процес слововживання.
Так, у підручнику «Рідна мова» для 3 класу [3, 26] широко представлена тема „Птахи" лексикою: горобці, сорокопуди, шпак, одуд, стриж (вправа „Хто де живе?" Б. Чалого на пропедевтичне засвоєння прийменника); соловей, зяблик, дятел, ворона, грак, ластівка, жайворонок, лелека, журавель (вправа 352 із завданням: розмістити подані слова за алфавітним порядком). Доречною при виконанні вправи буде розповідь про те, що в давнину птахів ділили на чистих (святих, добрих) і нечистих (диявольських, злих). У казках птахи виступають чоловічими і жіночими персонажами. Крім того, птахи у народних уявленнях є образами душ [1, 348-356].
Для розвитку мовної компетенції пропонуємо поєднувати народознавчий матеріал підручника з пісенним фольклором. Так, існує чимало балад насичених символами-птахами, як от образ зозулі, який є символом материнської любові є в українській усній народній творчості. Відома балада, яка поширена на всій території України, про опіку материнської любові над дочкою: мати віддала свою дитину в чужу сторону і наказувала, щоб у гостях не бувала. Дочка терпіла рочок, терпіла другий, а на третій перекинулась в сиву зозулицю та й до роду полинула [7, 27].
Ось один із варіантів пісні:
«Летіла зозуля та й стала кувати,
А то не зозуля – то рідная мати.
Якби с, мамо, знала, яка мені біда,
Тоби с передала горобчикам хліба.
Горобчикам хліба, зозулею – солі:
Ой мамо, ой мамо, як тяжко без долі…»
Символом високого героїзму, самовідданості, волелюбності в українській пісні є орел:
«Та літає орел, та літає сизий
По високій високості:
Ой плаче козак, ой плаче старесенький
Та по своїй молодості…»
Не обминули увагою в українській пісні і лелеку, котрий, як бездомний парубок, чалапає по болоту:
«Ой, не коси, буську, сіна,
Бо росиця по коліна,
Най то сіно чайка косить,
Бо високий чубок носить…»
За давніми віруваннями, роса в народній пісні – це доля: косити траву – щось вирішувати, «ламати дрова», робити якісь нерозважливі вчинки [4, 31].
Таким чином, ознайомлення з українськими піснями поряд з опрацюванням текстів підручників на уроках української мови (а також на інших уроках навчально-виховного процесу) формує мовну картину світу особистості, як відображення ментальності етносу.
Досягнення кінцевої мети навчання рідної мови, тобто сформована загальна культура мовленнєвого спілкування, має знайти відображення в мовних здібностях, мовленнєвих уміннях і навичках дітей, що в українській лінгводидактиці визначається як „мовленнєва компетенція” – “вміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуація, використовувати для цього як мовні, так і позамовні та інноваційні засоби виразності мовлення” [7, 236].
Ми переконані, що функціонування елементів національно-мовної картини світу найбільш повне відображення знаходить у національно-культурних текстах, що пов'язані з особливостями оцінювання етно-сом оточуючого середовища (В. Кононенко, В. Красних, В. Телія). Цінність мають твори усної народної творчості та художні твори, у яких широкоаспектно відображена національна специфіка культурного та мовленнєвого середовища українського етносу.
Рідна мова є засобом відображення специфічних рис сприймання й оцінювання етносом світу, а також основою навчання і виховання молоді на кращих зразках українського народу. Звідси – етнопедагогічний аспект навчання рідної мови, який має на меті диференціювати національне специфічне в самій мові, що виявляється в елементах національної картини світу, оволодіння якими сприяє виробленню мовної компетентності учнів і формування на цій основі національного колориту мовлення. Великого значення в цьому мають національно-культурні