Історія української термінології

Український термін як національно-культурне явище і досі не став предметом спеціального наукового дослідження. Мовознавці здебільшого розглядають його як особливий знак серед лексем національної мови або використовують для ілюстрації теоретичних засад загального термінознавства. Через це особливу увагу звертають на семантику терміна і особливості прояву парадигматичних відношень (синонімних, омонімних, паронімних і родо-видових) в термінній лексиці, а також на пошуки доказової бази, що підтверджувала б його тенденцію до однозначності. Чимало місця займає етимологія і словотвірна будова термінів, що належать до різноманітних терміносистем, а також історія формування найменувань спеціальних понять [8;9;10;11;18;19]. Тематичні обрії українського термінознавства розширюють монографічні дослідження, в яких внутрішньомовні чинники розвитку терміносистем пов'язано із теорією мовного планування [3] або проаналізовано роль і місце греко-латинських коренів у різноманітних терміносистемах [5] чи розвиток термінології пов'язано з лінгвоцидом української мови в ХХ столітті [7; 17].

Історія наукового терміна в новій українській літературній мові засвідчує, що до основних питань термінознавства завжди належала проблема відбору з найрізноманітніших варіантів єдиної назви спеціального поняття і органічного її входження в лексичну підсистему національної мови. І якщо нове загальновживане слово часто виникало в мові спонтанно, то відбір спеціального потребував опрацювання критеріїв входження в загальнолітературну мову і окрему терміносистему. Це завдання легше вирішувати тоді, коли існують певні традиції термінокористування. І скільки б не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найтривалішу традицію ужитку, часто усупереч згаданим вище принципам.

Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору існують прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з мови російської. Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років засвідчують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається також питання про те, як зберегти національний дух української термінології в умовах широких глобалізаційних процесів сучасності, хоча така проблема не дуже хвилює чисельних термінологів-русофілів. Вибір із можливих термінних рядів найбільш цікавить термінологів-практиків, особливо українську науково-технічну інтелігенцію. У її середовищі точаться найгарячіші дискусії щодо відбору найприйнятніших назв спеціальних понять з ряду дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання і стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких, як відомо, найбільш відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.

Проблема українського терміна як національно-культурного феномена: у яких тематичних чи інших групах назв спеціальних понять виявляється мовна специфіка українського терміна, на які рівні мовної структури необхідно звернути особливу увагу, щоб узгодити семантичні і прагматичні вимоги до терміна і не втратити його українськомовного духу. Аналізовані проблеми виходять поза межі суто лінгвістичних, через що термінознавство приречене виходити поза вузьколінгвістичні рамки і ставати міждисциплінарною галуззю..

Серед власне лінгвістичних проблем, пов'язаних з національн-культурною специфікою українських термінів, сьогодні можна виділити принаймні шість:

опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем, у зв'язку з чим потребує також опрацювання проблема росіянізму в українській термінології;

виявлення англіцизмів(американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;

з'ясування ролі і місця інтернаціоналізмів і їх національних відповідників у різних терміносистемах;

способи відбору назв опредметнених дій;

способи відбору найменувань опредметнених ознак;

орфоепічні й орфографічні проблеми.

Ці проблеми зумовлюють інші, наприклад, проблеми практичного термінознавства, насамперед термінографії, а також викладання основ наук у середній школі та різноманітних наукових дисциплін у школі вищій.

У статті зосереджено увагу передусім на ролі трьох типів термінів, росіянізмів, англіцизмів та інтернаціоналізмів, у різних терміносистемах сучасної української мови, виявлено способи і засоби їх можливої заміни українськими відповідниками.

Росіянізми та англіцизми активно проникають до нової української літературної мови в ХХ столітті - росіянізми починаючи з тридцятих років, англіцизми - після Другої світової війни. Їх роль і місце в різноманітних терміносистемах активно почали обговорювати щойно зі здобуттям незалежності.

На позначення слів або словосполук, позичених з російської мови або побудованих за її взірцями, традиційно використовують термін "русизм", хоч він неточний, бо утворений не від назви держави Росії, а від етноніма Русь, який значна частина сучасних українців услід за М. Грушевським пов'язує із історією України, а не Росії. Тому доречніше використовувати найменування, похідне від сучасної державної назви росіян, - росіянізм. Аналізоване поняття значна частина українців розуміє надто вузько - тільки як мовну одиницю, не зафіксовану в словниках і використовувану в українських текстах зі спеціальною стилістичною метою (Г. Їжакевич)[16, с.526]. Однак такий підхід не враховує сучасних реалій, особливо пошуків національно-мовної ідентичності серед частини сучасних українських інтелектуалів, і вчених у їх числі.

Дискусії на термінологічних конференціях кінця ХХ-початку ХХІ століття дають змогу зробити висновок, що принаймні певна частина українських дослідників у своїй науковій галузі під росіянізмами розуміє слова, що містять не притаманні сучасній українській літературній мові корені або афікси (суфікси чи префікси), хоч такі лексеми можуть бути широко розповсюджені в будь-якій терміносистемі. Якщо українські терміни навіть поморфемно перекладені з російської, тобто скальковані за російськими взірцями, але їх морфемний склад не суперечить будові українського слова, такі похідники сучасні носії української наукової мови цілковито сприймають і здебільш не обговорюють[13;21].

Українська технічна інтелігенція активно відкидає утворені від дієслів назви опредметнених дій з суфіксом -к(а): ковка, рубка, поліровка, штамповка. Такі