І справді, якщо дослідити мовну систему, то можемо побачити, що категорія модальності простежується на всіх її рівнях. Із цієї причини багато сучасних дослідників називають модальність «міжрівневою» категорією мови. Такий підхід протиставляється розгляду модальності як структурної одиниці мови зі спробами віднесення її до різних _лексичного, граматичного й т.д. рівнів.

Часто в науковій літературі ми зустрічаємось із поняттями «модус» і «модальність». Закономірно постає питання: чи це аналогічні поняття, чи між ними все-таки є відмінність? Сам термін «модус» вперше зустрічається у праці Ш. Баллі. Мовознавець сформулював ідею двобічного змісту речення (наявності в його семантиці об'єктивних і суб'єктивних значень); за його концепцією, речення розмежовується на модус і диктум. Він вважає, що речення складається з двох частин: одна з яких «корелятивна процесові, що формує уявлення» [16, с. 44], – це диктум. Іншими словами, сфера диктуму стосується інформації про світ та його пізнання. Друга містить головну частину речення, без якої взагалі не може бути речення, тобто вираження модальності, що «корелятивна операції, яку проводить мислячий суб'єкт» – це модус [16, с. 44]. Отже, модусна сфера представляє інтерпретації суб'єктом думки об'єктивного змісту речення, різноманітні оцінки мовця, його почуття й волевиявлення, і такі суб'єктивні значення конструює кожен мовець зокрема.

Модус і модальність _ поняття не ідентичні, хоч їх відношення і побудовані на однаковому принципі – орієнтації на мовця, але ця орієнтація різна. У сфері модусу вона означає будь-яке відношення мовця до предмета мовлення, змісту висловлення, співрозмовника, форми мовлення, порядку, ходу думки, а поза сферою модусу модальність виражає відношення мовця до змісту повідомлюваного з погляду його реальності /ірреальності.

Модальність _ лише один із «виявів модусної сфери речення-висловлення; це категорія, яка фіксує характер відношень предметів та ознак у реальній дійсності і ставлення суб'єкта висловлення до цих відношень» [227, с. 11]. Саме такий підхід до витлумачення модальності запропоновано в працях В.В. Виноградова.

Модальність є однією із категорій модусу. Так, наприклад, Т.П. Ломтєв кваліфікує категорії модусу як граматичні категорії речення, серед яких виділяє: «1) ствердження/заперечення; 2) вид спілкування (=комунікативна настанова: розповідь, питання, спонукання); 3) час; 4) модальність у трьох субкатегоріях: а) реальність/гіпотетичність; б) модус існування; в) суб'єктивну оцінку); 5) конвертованість (= орієнтація); 6) особу (визначеність, невизначеність, узагальненість предмета); 7) активність/деміактивність (Він думав - Йому думалося)» [113, с. 62]. А В.Г. Гак об’єднує їх в групу категорій на основі відображення ними різних параметрів самого акту комунікації таким чином: «1) відповідність предикації дійсності. Сюди належать: ствердження/заперечення; модальність в її різних аспектах (можливість/дійсність; упевненість/сумнів та ін.); 2) комунікативну настанову речення, що охоплює чотири субкатегорії: розповідь, питання, спонукання, побажання; 3) інформативну настанову "речення, яка об'єднує актуальне членування та якісно-кількісну детермінацію; 4) структуру акту мовлення, куди входить особа мовлення (персоналізація) та дейксис (локалізація за Ш. Баллі), тобто визначення елементів "ситуації щодо осі я - тут - тепер - так; 5) умови акту мовлення, що визначають соціальний аспект спілкування (форми ввічливості та ін.), звертання, функціонально-стилістичні модифікації форм; 6) емотивність [45, с. 26]. Як бачимо, у поданих класифікаціях модальність є однією із складових одиниць, що входять до поняття модусу.

Модальність як категорія модусу безпосередньо пов'язана з використанням речення в мовленнєвому акті. Вона перебуває у прямій залежності від інтенції мовця і має пряме відношення до прагматичного аспекту речення. «Значення, які становлять модус речення, є в основному комунікативно-інтенційними. Вони накладаються на власне семантичні значення, модифікують їх, забезпечуючи актуальне прив'язання речення до референтної ситуації та введення його в текст» [230, с. 54].

Отже, модальність як одна із категорій модусу не є ідентичною йому. Модальність _вужче поняття, ніж модус.

Відомо, що модальність однаковою мірою є предметом дослідження і мовознавства, і логіки. Багато хто вважає її логічною категорією. Визначення онтологічної суті мовної модальності сягає своїм корінням філософії і є продуктом модальної логіки. У процесі накопичення, вивчення та систематизації фактів, які відображали загальні властивості логічної модальності, відкриваються закони пізнання цих явищ і фактів. На основі цих законів з’являється лінгвістична модальність, яка виокремлюється деякою мірою у самостійну мовну категорію і набуває статусу відносної незалежності у своїй репрезентативній функціональності.

У філософському плані модальність визначається як «спосіб існування якого-небудь об'єкта або протікання якого-небудь явища (онтологічна модальність) або ж спосіб розуміння думки про об'єкт або подію (гносеологічна або логічна модальність)» [201, с. 381]. Як предмет філософії модальності «поділяються, з одного боку, на алетичні (що відносяться до висловлювань або предикатів) і деонтичні (що відносяться до слів, які виражають дії, вчинки), а з іншого — на абсолютні (безумовні) і відносні (умовні)» [201, с. 381]. З точки зору класичної формальної логіки модальності, за І. Кантом [92, с. 171], в судженні поділяються на асерторичні (судження дійсності), аподиктичні (судження необхідності) і проблематичні (судження можливості)... і, крім того, на судження достовірні і вірогідні» [23, с. 67]. Тим самим у загальних рисах була встановлена смислова область модальності. З міркувань авторів зрозуміло, що і сучасні лінгвісти (цитована робота опублікована в 1990 році) плутають категорії логіки і лінгвістики.

Філософська (логічна) модальність не може розглядатися як аналог мовознавчій, оскільки логічна модальність — це світоглядна категорія, яка виключає абстрактну субстанціональність. Наприклад, логічна модальність відкидає ті судження, в яких немає зв’язку між поняттям логічного закону та модальним оператором, який обумовлює актуальність проблематики модальної логіки. «Абстрактно-об'єктивна суть модальності в