Вважаємо, що вставлені конструкції, які представляють авторські коментарі оцінного і емоційного характеру, можуть мати значення:

позитивної оцінки повідомлюваного, яка, наприклад, може передавати захоплення: І скоро промінь той туман розоре (Не відірвати погляд від землі!), - І кораблі ідуть в широке море, Зникаючи в зловісній млі (Плужник Є.); А сітка тоненька-тоненька (ой, як же ж чудесно дід Махтей уміють такі сітки виплітати – і на перепели, і на рибу, і на метелика!) – така сітка, ніби найніжніше вирізування, що Ганна собі ним сорочки мережить, - вона вже у діда в кошику лежить, а біля кошика стоїть клітка, сіткою напнута (Вишня О.); Спогади… (Ах, хто ж так прекрасно грає?!) (Багряний І.);

негативної оцінки повідомлюваного, а саме:

а) незадоволення, обурення: І дурний в очах всього народу – вже

вкотре! – йде додому дід (Костенко Л.); Нагадали, що його наймити навіть у найлютіші морози спали в хліві разом з худобою (А де ж мали спати? В хаті на постелі, може?) (Вільде І.); Знали, що люди працювали в нього від зорі до зорі (А хіба коні не працювали так само? Чому ж мав би наймитів жаліти більше, ніж худібку?) (Вільде І.);

б) страху: А до вікна (аж подумати страшно) ще попереків з п'ятнадцять і пудів шістдесят живої жіночої ваги, не рахуючи коромисел і глечиків з кошиками!.. (Вишня О.); На щастя проважав – Блиснув очима (ой, то блиск ножа!) І засміявся нечутно в брови волохаті (Багряний І.);

в) іронії, сарказму: Навіть Льонька (ах, вибачте, Леонід Степанович, без п’яти хвилин лауреат літератури) зволив спуститись з висоти письменницької діяльності і взяти участь у спільній тривозі: в чому річ, для чого батькові знадобилося скликати цей чудний комітет Іваненків? (Винниченко В.); Немає творчості, поезія в багні, І філософію тепер ми осміяли. А геній – нащо він для рою комашні? – Нам будуть фабрики кувати ідеали (Самійленко В.); Він впадав біля молоденької невістки Сидора (а біля котрої нової істоти у спідниці він не впадає?), а вона, як годиться порядній жінці, відбивали його зальоти (Вільде І.);

хвилювання: Ой, ті очі плавання невеселі (Як від правди себе втаю?) – Розіб’ється човен об скелі, Об гранітну байдужість твою (Симоненко В.);

зацікавлення: На одній вулиці, де народ у тривозі висипав з хат, він бачив як якась кругловида кучерява дівчина (чия вона?) кидалась поміж люди з тхоревим хутром і всіх благала, щоб заховали (Коцюбинський М.); А біля Шамрайки – хто ж це там? – Ага, Тодось Бохонко (Гуцало Є.); Про Ілька Аркадій намагається не думати (все ж таки скільки в нього дітей: двоє чи троє?) (Вільде І.);

здивування: Калюжа рябіє – це море блищить, По березі бродять леви й бегемоти, І птиця – їй-Богу, рожева – летить, І учаться землю орать готтентоти (Рильський М.); Але чи освідчився він тобі? І коли він гадає поговорити з мамою або зо мною (чи чув хто таке? Север має з нею про мене говорити!) (Вільде І.); Я втомилась, кажу, _і дивлюся, як на поверхні свічада (Але де тут взялося свічадо?!) двояться цятато порохи (Забужко О.);

переконання: Видно, тут точилися (зовсім недавно!) жорстокі бої за кожний метр шляху вперед, до волі, до життя (Багряний І.); Я писала, що працюю в першорядній (і це була правда!) кравецькій майстерні, що з мене колись повинна б вийти кравчиха першого класу (Вільде І.); Погляди часто й надовго зупинялись на козаках (бо то, таки дійсно, була мальовнича група!) (Винниченко В.); Нема чого таїти _«романсували» трошки (де ж молодь не романсує?), але й училися пильно (Пчілка О.); Марта встає (а що їй ще робити?) і покірно відходить слідом за Хомським туди, де танцюють повільний танець у напівтемряві (Андрухович Ю.);

акцентування уваги: Як можна було здогадатись з того, що тут робилося зараз, наша майстерня перетворилася на артіль (увага, запам’ятати це нове слово!) (Вільде І.);

закиду: Над економією дим і дзвін кувадла Кавчить десь звід (підмазали б хоч би!) (Багряний І.);

привітання: Пройшли були монголо-татари аж до південно-східного кримського берега, але потім «цофнулися» (привіт галичанам!) на північ у степовий Крим (Вишня О.);

виконання епістемічної функції, вираження ступеня упевненості / невпевненості в істинності повідомлення: Так сумно, так без краю сумно. Усе скінчилось. (Чи й було?) Дивлюсь недвижно і бездумно Крізь зимове морозне шкло (Рильський М.); Давно спарувались, як птиці гоже, Пір’я назносять, кладуть між віток, і хлопці вже чули (чи брешуть, може), Як розмовляли вони про діток (Малишко А.); А от там отут поставити тую козу під кипарисом або на стрімчастій скелі, уже вам вона не коза, а екзотика. Уже в неї хвіст не на 45° (чи на якім там?) довжини чи широти, а мало не екваторіальний! (Вишня О.); Учора на вечорницях як сказала я що буду щодня носить плаття, а спідниці віддам наймичкам – адже тато наймуть наймичок? – дівчата зараз вхопили мене на зубки і почали прикладать (Кропивницький М.);

ствердження: Тож пий спокійно, Гертрудо, _Ніколи тебе не убуде (То автор-лайдак із нудів Вколошкав тебе, авжеж!) (Забужко О.);

побажання: Ми живі-здорові (чого і вам бажаємо!) (Роздобудько І.);

пропозиції, прохання: Бачиш, _він з гордістю повів рукою, _це усе моїх рук справа, і мій шеф (обійдемося без прізвищ, добре?) цим дуже задоволений (Роздобудько І.);

наказу: А у ченців (мовчіть, святі, мовчіть!) Нових «союзників» щодня приймає