застереження: Передісторична Кримова доля була така (за точність не ручусь!). Колись-колись-колись Крим, як відомо, звався Таврія (Вишня О.); …І спазм ударяє в тілі, немов металевий гонг! – І застогнавши од болю, на мить – прокидаюся… (Не запливай на глибоке – спазмить!) (Забужко О.);

заклику: Що ми свої (хай знає світ!) – цвірінькнем тихо «Заповіт»… (Драч І.).

Іноді вставлений елемент може бути у вигляді вставлених пунктуаційних знаків. Питальні чи окличні знаки у дужках здебільшого виражають нерозуміння, сумнів, здивування, саркастичну реакцію, обурення та ін. У цьому випадку вони за значенням наближаються до вставних. У них приховане те почуття автора, яке подумки заставляє нас підшукувати слово, якого не вистачає, яке еквівалентне цим знакам. Наприклад, знак питання вказує, що автор сумнівається в тому, про що йде мова, а знак оклику передає переконання в чомусь, акцентує увагу: В статті стверджується, що в прозі Пільняка легко помітити інтенсивне розширення матеріалу літератури за рахунок маловивченого (?) побуту революційних років (журн.); На наступному уроці робимо висновок: залежно від розташування слів ми відчуваємо 124 (!) – і це відзначав ще Пєшковський – різні смислові відтінки (журн.); По 500 (!) гравців на одне поле (журн.); Я пішла не оглядаючись, як та сонна, і не знаю, чи мені це приснилося, чи було дійсністю, а то, що вслід за мною продзвеніло на силу висказане, але майже на просьбу подобаючи, раз мені жартом (!) кинене ним слово: “Цвіт лотосу…” (Кобилянська О.). Три крапки часто використовуються для того, щоб уникнути написання ненормативної лексики: Ух-ха! Хе-ха! У ггі!!! – У нашого гармоніста Та не зовсім совість чиста, - Нашій Ґандзі як (…), Не очуняє й тепер (Багряний І.); -Брешеш! Брешеш, стерво (…мать!) (Винниченко В.), іноді “Три крапки не в кінці речення рівнозначні вставленню ви не повірите, приготуйтеся побачити дещо незвичайне: Серед білого дня загорілась … ріка; В конкурсах на кращу медсестру і кращого лікаря оцінювалася не тільки професійна майстерність, але і … кулінарні вміння учасниць; “Автомобіль ... вертикального польоту” створений в ФРГ” [225, с. 151].

Іноді до емоційно-оцінного ставлення автора додається відтінок експресивності, що, наприклад, репрезентується такими вставленими одиницями, як вигуки: О домне, домне! (боже, боже!). Що ж я подію, нещасний? (Коцюбинський М.); І тоді говоритиму я (Ой ти доле моя!) – так приблизно: - Не дивіться на нас так грізно! (Плужник Є.); Низенько схиляє до мене своє лице мати моя, лукаво осміхається. (Ох, ці матері!) Держить у руках іще якийсь папір… (Васильченко В.); Я хочу ловити – гуп! – лежу, як лата (Федькович Ю.).

Слід зазначити, що інформація, передана вставленнями у вигляді порівняння, також має емоційно-оцінний характер, оскільки порівняння, крім виражальної функції, несуть в собі елемент непрямої оцінки. При цьому під порівнянням ми розуміємо не тільки формальний образний засіб (з властивими йому традиційними способами вираження), але й будь-яке зіставлення інформації, що має образний характер. Було виділено такі типи вставлених конструкцій, що мають характер порівняння. Першу групу утворюють вставлення, які організовують порівняння усередині плану викладу: _Паніматочко, утко! – стане одна від другої зрікатися, _ та я відколи вже кличу Федора (ніби брата), щоб ішли, та коли ж бо годі його узяти, а я сама не піду уночі (Федькович Ю.); - Ну як ти? – Нормально (як видих: «Нарешті!»), Ти зараз куди? – Вибачай, біжу! – І світ мерехтить, як циганські сережки, Й хилитається сонце, немов абажур! (Забужко О.); Яка нудьга мережити рядки… Дарма що жар думок у них розлитий!.. Поетів дар (як всі дари, гіркий) – Всю недоцільність віршів розуміти (Плужник Є.). Порівняння першої групи, викликані основним висловленням, мають на меті дати яскраву, образну характеристику.

Вставлення другої групи базуються на основі зіставлення із позатекстовою дійсністю: Довкруг березник корою зіскріб (немов галерея картин скрізь них) (Барка В.); Герман – Євген – Сидор не був ані бідним хлопцем, що вичісував вовну у свого батька (як се робив той бідняка, той Колумб), а вже найменше пастухом (Кобилянська О.). Для того, щоб зрозуміти авторські порівняння другої групи, читач повинен зіставити інформацію вставлення і основного речення шляхом певного логічного ходу – (відтворення змісту з опорою на раніше здобуті знання і зі встановленням аналогії).

Сприйняття здійснюється від образного плану (який стає домінуючим) до реального, а порівняння характеризується взаємоспрямованістю. Таке порівняння не тільки дозволяє читачеві краще представити світ художнього твору, але й є самостійним, самоцінним мікротекстом зі своєю внутрішньою системою образів.

Емоційно-оцінні вставлені конструкції допомагають вплинути на читача / слухача, заставляють його розмірковувати. Наприклад: Випадок (о, це вже, напевно, його рука!) зробив так, що Марта Шариївна тільки тому не одержала нагороди, що її праці не відповідали вимогам конкурсу (Вільде І); І що перша людина, яку побачило немовля, постала у крові (ніщо, ніщо так не паленіє, як ополудні людська кров!) (Гончар О.); І підходить один, пружно виструнчив ногу, Став на груди поетові (чи це ява, чи сни?) (Драч І.). Вставлення такого типу сприяють інтимізації тексту, оскільки вони виражають суб’єктивну модальність, авторську оцінку того, про що розповідається в основному висловленні. Вони є своєрідною формою ізоляції певного компонента тексту (порушення лінійності), а також виступають як стилістичний засіб організації складного синтаксичного цілого, спосіб експлікації зміни характеру його модальності, спосіб демонстрації переходу від