висловлення у вставлених конструкціях використовується повторне найменування з уточненням: Співали «Молочай» (а молочай колючий), - Там про китайську душу й ще про щось, Не знать мені, про що, лише такий співучий Не стрінеться мотив, і стріть не довелося (Багряний І.); Сиротині сонце світить (Світить, та не гріє) – Люде б сонце заступили, Якби мали силу, Щоб сироті не світило, Сльози не сушило (Шевченко Т.); Та це так, між іншим, бо всі ж мисливці знають, що ніколи на охоті ніхто в порожні (порожні, порожні пляшки! Не повні! Ні!) пляшки не стріляє, такого звичаю в охотників не було, нема й не буде! (Вишня О.); Марина по-братньому (саме по-братньому, а не по-сестриному) поклала мені руку на плече: _Слухай, мала, я бачу, що ти вже зовсім охляла (Вільде І.).
Уточнююча деталь сприяє конкретизації базису: Ще вчора Олексій Цурка тинявся в селі побіля клубу п’яненький, шукаючи собі «ворога», щоб одвести душу, а знайшовши (то був колишній бригадир), підходив до хлопчаків і благав першого-ліпшого: «Ванько, піди займи бригадьора, хай він тебе вдаре, я йому пику наб’ю»… (Тютюнник Г.); Маєте: «Коли, - думаю, - сонце починає шукати дезертирів – до села не піду, небезпечно (такий наш звичай дезертирський), а просто собі левадами, благо ще неділя сьогодні – сплять, в жита» (Косинка Г.); Марфа (тоді її у селі за маленький зріст звали «маленькою Марфою»), серцем чула, коли від тата приходить лист (Тютюнник Г.); Неподалік від воріт один із моряків (схоже, що Геннадій) зробив ходу, далі й зовсім став, прикурює (Міщенко Д.); Перші літаки доходили до того місця, де вони (рештки загону) лежать горілиць… (Багряний І.); І не знати чого мучилися обоє (він і вона) часом так погано! (Кобилянська О.); Над головами їхніми майорять всілякі абсурдні прапори – зелено-фіолетові, рожево-білі (смугасті), чорно-білі (в шахову клітинку), червоно-лазурові та ще деякі (Андрухович Ю.).
Часто вставлення
дають пояснення терміна, тлумачать незрозумілі, маловідомі слова: Скільки тут поми (винограду) – страх!.. (Коцюбинський М.); Але що таке соціалізм і комунізм, дівчино? В науці, в теорії це насамперед ідея спільноти (комуна в перекладі на нашу мову це спільнота) (Винниченко В.); І ясна річ, що для землянки гауптвахти (чи «губвахти», чи просто «губи») тут не місце, її винесено осторонь, геть аж на узлісся (Гончар О.); Більшістю жертви народовбивства, хоч і мертвотно байдужі до всього, крім їстівності, все ж зберігають справді людські почування: в найглибинніших закутинах серця навіть зостаються більше людяними, ніж їх порубники, що наводять масову смерть, але мають для себе харчі в наддостатку: з закритих розподільників і магазинів «Торсінгу» («Торговля с иностранцами») (Барка В.); Бідна Оля, вона ще й досі вірить у байку, що їй наоповідала (навмисне слово з приростком «на») мама! (Вільде І.);
уточнюють найменування, коментують, коректують сказане: Іду я собі лісом, а собака мій Чуйко зо мною. (Я його так назвав, бо чуття в його було дуже добре, мисливський собака був) (Пчілка О.); Ледве знайшов Петро під руїною двері до погреба. Розгорнув груз. Відчинив (підняв) двері – в лице йому вдарив тяжкий сохух і вибухнуло ревище дітей та жінок… (Багряний І); _Ах ти, поросяча почеревино (звичайний титул, яким професор іменував школярів), то ти не знаєш, як пишеться 5? (Франко І.); Степан Петрович прикусив усередині себе посмішку: зачепило! – Ну от, наприклад, така форма. Вони кажуть… (знов-таки: вони, а не я!) тепер, кажуть вони, світовою економікою володіє й керує або плутократія (себто капіталізм), або бюрократія (себто, кажуть вони, етатизм чи націоналізація господарства) (Винниченко В.); _Що вам, сестричко? – питаюся її, увійшовши до пасіки (бо в нас, знаєте, кажеться старшим браттям та сестрам «ви»). – Ви щось від того храму як не свої стали, - чи вам лиш хто що не казав? (Федькович Ю.); Сусід Рябина, також охотник до ранніх проходів по лісі, раз якось підслухав оті розмови малого Мирона і не міг потім наоповідати про нього, своїм звичаєм часто і, так сказати, лише теоретично спльовуючи (бо направду не плював, тільки говорив «тьфу») і пускаючи слова крізь ніс: _Тьфу, тьфу, паскуда! (Франко І.);
є перекладом слова з однієї мови на іншу: А от, кажуть, зараз Рейн буде! Сусіди-німці стають у вагоні коло вікон, пильнують того наближення з поважним лицем. – Дивись! (sieh!) – каже урочисто старий німець маленькій дівчинці, мабуть, онучці, котра, либонь, ще не бачила на свойому малому віку того «батьківського» Рейна, - і дід показав пальцем, нічого більш не говорячи (Пчілка О.); По-латині вона зветься Colymbus (Колімбус) (Вишня О.).
Крім того, вставлення можуть містити певний елемент суб’єктивної модальності, виконуючи довідково-відправну функцію, властиву і вставним одиницям:
указувати на джерело інформації: …Господи-Боже! Которий вік?! Принце, повірте мені, - забагато! Кажуть, ви стали фашистом… (sic!) (Бажан, сторінка така-то) (Плужник Є.); Наш гетьман щедрий (свідок Бог на небі) Тобі, о повелитель яснолиций, Дарує ту образу превелику, Що був колись невільником у тебе (Симоненко В.); Ось уже другу добу ти нудишся в цьому поїзді, кинувши на поталу недоумкам свої псевдонаукові розробки і тим ризикуючи дістати копняка з інституту, але їдеш, їдеш, бо тебе покликано телеграмою за підписом самого Фелліні, чи то пак Гічкока, проте, ні, все не так, телеграма від Гічкока, певно, десь загубилася в дорозі, а