бути посиланням на адресанта: Тітка Марійка – ті поважніші (як кажуть мама, розсудливіші) (Міщенко Д.), Наслухались дві мухи того дива (Про се найбільше Чміль гудів) (Глібов Л.); А там не панства, нє? (так бувало, Сеня уповідає) і цивільних, і військових, а народу без рахуби (Федькович Ю.);

вказувати на адресата повідомлення: Сусід міг про дітей подумати, а ти (це вже до мого чоловіка) радий, що сам кишку напхав? (Вільде І.).

Зображальна деталь у вставлених конструкціях покликана створити зоровий образ описуваної особи. Вона подає характеристику особи за:

зовнішніми ознаками: Бєлугін спустив очі на стіл (і лице його зразу, немовби обм’якло, замертвіло) (Винниченко В.); - Царівно, готуйте бенкет, Стрічайте некликані гості! - … А вже личко її тонке Потемніло – різьбою по кості. І вийшла й промовила так (Зазітхали сполохані свічі, Тільки вуст запалений мак Ворушивсь на безкровнім обличчі): - Ми старшенької не дамо, Середульша пішла круга світа, Наймолодша в черницях давно, Так що вам тут нічого не світить (Забужко О.); У товаристві своїх знайомих старий (скромний одяг, інтелігентний погляд) завжди вирізнявся (Слісаренко О.); Я повернула очі в його бік, а він підборіддям (воно в нього різко окреслене, вольове) вказав мені на вікно (Вільде І.); Якийсь монах, босий і обдертий (мабуть, з далеких сторін прийшов), розказував щось людям, тряс цап’ячою борідкою і правою рукою махав, ніби мухи ловив (Лепкий Б.);

віком: Дівча тонке, струнке, сказано, молоде ще зовсім (десь направду тільки 17 літ минуло); із себе нічого! (Пчілка О.); У столові коло біло накритого стола сиділа пані поважного віку (хоть вона ще не хотіла здаватися старою), у стрійному, чорному кружевному чепці на темному насторбученому волоссі (Пчілка О.); Так і живуть розполовинені, а біля них їхні старенькі (деякі ще з ХІХ століття) родички: матері, бабусі, тітоньки, дядини, тещі, свекрухи (Загребельний П.).

У виборі зображальної деталі чітко проявляється точка зору автора, актуалізується категорія модальності, прагматична спрямованість, системність.

Характерологічна деталь _основний актуалізатор антропоцентричності, яка безпосередньо фіксує окремі риси особи чи її соціальний стан, зокрема:

професію: І от раз Валя сидить у своєму кабінеті (він редактор великої, популярної газети на всю Україну), аж ось він увіходить сивий, шановний дід, приглядається до Валі: «Невже ж це ти, мій славний, юний друже?» (Васильченко В.);

належність до певної національності; соціальної групи: Вуйко Іванов, гімназійний професор, і тітка (вона спольщена німкеня), при котрих тепер живу, то…та ні! (Кобилянська О.);

освіту: Сімнадцятилітня Мотря Забейко – кравецька учениця (освіта: чотири роки гімназії – і стоп!) (Вільде І.).

Автор не дає детальної, локально-концентрованої характеристики персонажа, але розставляє в тексті віхи _ деталі. Вони звичайно подаються мимохідь, як щось відоме. Характерологічна деталь призначена або для всебічної характеристики людини, або для виділення її певної провідної риси: Люба і так, і сяк коло мене, Люба і те, і інше мені (та ти ж терплячий, та ти ж свідома людина, зрозумій, інакше не можна), а я зганяю зло на ліжкові й ціджу крізь зуби втому, болі свої, близькі до відчаю страждання (Міщенко Д.); Дивлюсь на все спокійними очима (Давно спокійний бути я хотів) – І вже не тішить вишукана рима, А біль її шукати – й поготів! (Плужник Є.). Прагматична та концептуальна спрямованість такої деталі виявляється прихованою під удаваною самостійністю читача у визначенні власної думки. «Характерологічна деталь створює враження усунення авторської точки зору і тому особливо часто використовується в підкреслено об'єктивованій прозі XX…» [109, с. 272].

Звісно, що характеризуватися може не тільки особа, а й ситуація. Експліцитне значення співвіднесеності базису із факультативним компонентом в певній ситуації мовлення, зокрема, присутнє у вставлених елементах, які репрезентують:

локальну характеристику: А що, якби знайшлася хоч одна, _ в монастирі десь або на горищі? Якби вціліла в тому пожарищі – неопалима купина? (Костенко Л.); Стіною дому пнеться весело-гарячий дикун виноград. По голубому куполу неба ширяють якісь птахи. Між небом і землею стало важке, нерухоме повітря. (На Поділлі перед бурею бувають такі години) (Вільде І.); Наступна група людей – сучасні автори модерної літератури, що при нинішніх заслугах (не тільки на літературному фронті) усе ж таки намагалися зберігати на обличчях престижне тавро «невизнаних геніїв»… (Роздобудько І.);

темпоральну характеристику: Супроти мене він не раз аж покірний, і мені здається, що та покора обгортає його мимовільно; каже що таки поважає мене дуже глибоко, хоч споминав про мене майже легковажно (тоді, як відбулася “буча”) (Кобилянська О.); Одне лихо – на милицях стрибає Сашко. Міною його покалічило ще хлопчаком (тоді, коли той фронтовик-учитель загинув), ногу порвало, зостався на все життя скаліченим (Гончар О.); - Чи це ти, може, сам (В минулому), маленький і несмілий, Грушки збираєш, слухаючи пильно Прозорий шелест ясного гілля, І перший дзенькіт синичок бадьорих, І вишній голос доброго Творця? (Рильський М.);

допустовість, коли в основній інформації йдеться про факт, який суперечить в додатковому повідомленню тому, що сказано в основному: До того ж згадала ця братія про колись уже виконані тут роботи (хоч і було їх на копійку), спом’янула якийсь свій договір, що його, мабуть,