Аспект аналізу прихованого смислу характеризується насамперед врахуванням ситуації, в якій реалізуються, конструюються й сприймаються вставлення імпліцитної структури, важливе значення в цьому плані відводиться людині, адресанту й реципієнту, тобто антропоцентру, крізь призму якого сприймається, перетворюється й оцінюється інформація. В основі досліджуваного аспекту можна виділити комунікативний напрям, де в основі імпліцитності лежить взаємодія адресанта й адресата. Осмислення імпліцитної інформації вставлених одиниць відбувається через комунікацію, а саме через їх створення, сприйняття, інтерпретацію мовцями.

За С. Нефьодовою, у комунікативному процесі розрізняють імпліцитність «навмисну» та «мимовільну» [133, с. 15]. Для мимовільної імпліцитності властивий певний додатковий смисл у процесі особистісного сприйняття навколишнього світу, який реципієнт не намагається приховати. Це свого роду побіжні зауваження, «мимохідь (“між іншим”) висловлене пояснення» [107, с. 175] у вставлених конструкціях: …Я рішуче встаю, підкочую калоші і сміюся до своїх ніг, а вони ж у мене міцні, рівні, сильні (волоссям обросли, а мені баба казала: то – сила)… (Косинка Г.); Катерина підсунула ближче на край столика лампу, щоб видніше було читати, і Степан Петрович, тримаючи ближче до правого ока видющого, силкуючись, почав розбирати покарлючені рядки й літери: «Брате, Степане, пишу до тебе з того місця, куди ти з братами (закреслено «заслав») продав мене.. (Винниченко В.); Коли ви йдете болотом, де обов’язково є цілий табун диких свиней і де бродить величезний сікач, не менш як пудів на п'ятнадцять вагою, дуже корисною проказувати таку ніби молитву, що за сивої давнини дуже допомагала на охоті нашим предкам-мисливцям (між іншим, молитва ця корисна не тільки при полюванні кабанів, а корисна вона й при охоті на всякого звіра) (Вишня О.); Тоді Мишко згадав, що в цю мить (читав десь) цвітуть на серці чайні троянди (Хвильовий М.).

Навмисна імпліцитність використовується адресантом з метою передати повідомлення «між рядками», тобто підвести адресата до якогось конкретного висновку. Чоловіки, хто заточуючись, а хто ступаючи твердіше, ніж треба, розійшлися, а Степан зачинив лавку й подався в село запрошувати на весілля брата Федора, музик та голову колгоспу. (Думка така – телевізора молодим він, звісно, не подарує, бо не колгоспники, а соломи корові на підстилку чи купку дров колись виписати не відмовить) (Тютюнник Г.); Та, певне, маю щось від реаліста, Бо не назву своїм біжучим днем Сторінки вічні прози і поем Про те, що буде років через двіста, Як не введу до Скрябіна чи Ліста, Або Бетховена безсмертних тем Пісень народних з їх блідим вогнем Або частівок битого намиста!.. Ні, не скидаюсь я на гімназиста, Що, не збагнувши перших теорем, Вважав, що досить бомби анархіста, Щоб повернути світові едем! (Хіба що діти бувши, ми живем В країні добрих фей і мудрих гномів, А літ дійшовши, знавши смак у бромі, Йдемо за фактами й календарем) (Плужник Є.); Я саме сидів тоді біля відчиненого в сад вікна, повторював пройдений за рік матеріал із алгебри (одразу після свят у нашому дев’ятому «А» мала бути передекзаменаційна сесія, отож мусив і в такий день пам’ятати про це) (Міщенко Д.). Тут головну роль у процесах зашифровування/ розшифровування прихованої інформації відіграє рецепція антропоцентра, який сприймає сказане не у чисто механічному вигляді, а включає свою креативність і, відповідно, за допомогою вставлених компонентів видозмінює, домислює те, що не було висловлене автором, підводить до конкретних висновків.

Аспект імпліцитності висловлення передбачає збагачення, розширення, тобто свого роду прирощення змісту, включаючи і його переосмислення: А Лука Ількович, виждавши потрібний такт, пустився раптом знову, з таким завзяттям б’ючи себе долонями по литках, по стегнах, по грудях, по шиї й підошвах, що вже й музики не чути – тільки виляски. («Після кожної «барині», _хвалився не раз Лука Ількович дядькам, _ у мене все тіло в синцях, і долоні, й пальці – чарки не вдержиш. Птьху!») (Тютюнник Г.); Дано знак, ударили в тулумбаси, скликаючи раду козацьку (відомо, що на раду навіть у Січі козаки йшли без зброї, покладаючись лише на силу розуму). (Гончар О.); Мене зарубають: я – підводчик. А все-таки (я накинув під возом гальмо на гвіздок) уся сила моєї енергії тепер: вискочити на дорогу до Джулаєвого кутка (Косинка Г.).

Іноді прихована інформація, яка реалізується матеріальними одиницями одного відрізка тексту, розшифровується тільки в зв'язку та при зіставленні з іншим відрізком. При цьому імпліцитне значення мовної одиниці не збігається з її експліцитним значенням, але відрізняється самостійним смислом, автономним від того, що реалізується лінійно: «Сюди веди!». І підводили високих степовиків, і летіли їхні голови, як кавуни (а під ногами баштан із кавунами, і коні зупинялися коло них), дехто кричав скажено і, мов у сні, нечутно, а цей собі падав,