організація взаємодії різних часових планів. Зокрема, вставлені компоненти можуть розширювати часові рамки, актуалізуючи план минулого чи майбутнього, відповідно, вони пов’язані із такими текстовими категоріями як проспекція, тобто рух вперед (передбачення майбутніх подій): …Суддя сказав: …- І тільки спосіб – як її карати – предметом спору може бути тут. Що скажуть райці, лавники і возний? Як це здається, пане войте, вам? – Підвівся Іскра, полковий обозний, син Остряниці Якова, Іван. (Загине теж, в бою заживши слави, в недовгім часі після Пушкаря, вертаючись до попелу Полтави з посольства до московського царя). (Костенко Л.) і ретроспекція _рух назад (повернення до подій, що відбувалися в минулому): Так, так іде на нього. Ось це і є вона, Смерть! Наладувавши панцерфавства, Петро почекав якусь хвилинку, спокійно (так, як колись чекав під час облав на вовка)… (Багряний І.); Гей, піду на села у веселім марші, Щоб за плугом взнати, чи поет і я! Сонце ти гаряче, братику мій старший, Мабуть, в тім і буде доленька моя! Як і кожний буду! В парубоцькім колі Вечором зі сміхом вийду на майдан. (Позабувши місто, де панелі голі, А на них самотній висиха каштан!) (Йогансен М.).
Необов’язково, щоб сигнальним засобом попереджувальної проспекції чи ретроспекції була зміна граматичного часу – переведення його у форми майбутнього чи минулого. Наприклад: В старих арміях (чи десь ще й тепер) перед стратою до засудженого заходить піп або пастор на останню розмову (Гончар О.). Автор, використовуючи тільки теперішній граматичний час, розповідає про події, які були колись, порівнюючи їх із теперішньою ситуацією. Вказівкою на зміну часового плану є їх значення. Проспекція часом не містить інформації про подальший розвиток дії і виступає в ролі інтенсифікатора уваги читача, викликаючи тим самим зацікавлення: І гидкий, поганий крамар (Чи бува що в світі гірше?) Загорнув мені ту свічку У мої чудовні вірші! (Самійленко В.). Ретроспекція, на відміну від проспекції, може надовго відвести дію з сюжетного теперішнього часу. Різноспрямовані у часовому та смисловому відношеннях проспекція і ретроспекція мають спільні характеристики. Обидві категорії пов’язані з частковим смисловим повтором: спочатку інформація постає в згорнутому вигляді, потім вона розгортається; обидві виконують функцію відтворення теперішнього, і розриваючи його єдність, одночасно організовують його зімкнення з минулим або майбутнім, обидві сприяють створенню багатомірності основних змістових універсалій мовної одиниці – Людини, Часу, Простору.
Крім того, зв'язок між внутрішнім мовленням за асоціативними законами, із залученням в монолог все нових тематичних вузлів, здійснюється за допомогою вставлень у вигляді «повторів-скреп, слів-замінників, синонімічних повторів, фонетичної подібності слів» [109, с. 175]:
Сірі вулиці… Тихі кури…
(Впорядкуй згадки, впорядкуй!)
Візник, бородань похмурий,
Куняє на передку…
Ось і він (як з повісті взятий!),
З мезоніном домок в садку…
Любистку пахощі й м’яти…
(Впорядкуй згадки, впорядкуй!)
Ми приїхали… Ах, ми – вдома!
Пес Трезор нам руки лизне…
…Яка тиша знайома!
Мовчання яке грізне!
Ах, ці вулиці! Ах, ці кури!..
(Впорядкуй думки, впорядкуй!)
Може, краще: візник похмурий
Хай куняє на передку?..
Хай плуганяться коненята?..
Хай зникає домок в садку?..
Любисток і рута-м’ята…
(Впорядкуй чуття, впорядкуй!)
(Плужник Є.);
Через ліс-переліс, через море навскіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому – шапку смушеву, кому – люльку дешеву,
Кому _модерні кастети, кому – фотонні ракети,
Кому – солі до бараболі, кому – три снопи вітру в полі,
Кому – пушок на рило, а дядькові Кирилові – крила.
Був день як день, і раптом – непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серці – туга,
А в дядька в серці – тіні.
(Кому – долю багряну, кому – сонце з туману,
Кому – перса дівочі, кому – смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові, прости, Господи, - крила)
… А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була не безкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому – нові ворота, кому – ширшого рота,
Кому – сонце в кишеню, кому – дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові – не пощастить же отак чоловікові! – крила)
(Драч І.).
Внутрішнє мовлення у вставлених одиницях впливає на хід сюжету, пояснює його, але не бере безпосередньої участі в ньому. Звісно, якщо їх вилучити з тексту, хронологія і послідовність подій зовнішнього плану не постраждає. Однак з їх вилученням порушиться або втратиться причинно-наслідковий зв'язок зовнішніх подій, збідніє або повністю зруйнується характер героя, зникне структурно-семантична цілісність мовної одиниці. Така форма розкриття внутрішнього світу персонажа дозволяє відобразити психологічні глибини твору, поєднуючи зовнішній план подій та внутрішній, причинний, план, сприяє створенню психологічно складного і водночас достовірного і життєвого характеру.
Основна частина висловлення і вставлення інколи нагадують питально-відповідальну форму діалогу, де питання представлені імпліцитно, у згорнутому вигляді. Наприклад: Спадає мені на думку (певна річ, я цього не кажу йому), що внутрішнє багатство якось зовні прикрашає людину (Вільде І.). Згорнутість як спосіб координації виправдана прозорістю синтаксичних відношень і структурою дискурсу. Вставлені компоненти діалогізують монологічне мовлення, таким чином збільшуючи об’єм актуалізованої інформації, яку часто помилково називають зайвою, необов’язковою для розуміння суті основного висловлення. Такий еліпсис питально-відповідальних форм є свого роду засобом стратегічної гри, яка відображає діалогічний характер мислення автора. Якщо б вилучити вставлення із основного висловлення, то воно набуло б узагальнюючого характеру і стало неспіввідносним із конкретною ситуацію мовлення. Наявність вставлених конструкцій сприяє створенню конкретної ситуації мовлення і сприймається як діалогічний дискурс, що підкреслює індивідуальну специфіку