Отже, у сучасній лінгвістиці немає однозначної думки відносно категорії модальності, оскільки сама по собі зазначена категорія _комплексне, багатозначне, загальномовне поняття: існує на різних рівнях мовної системи. Модальність в широкому плані трактування – категорія об’єктивно-абстрактного відношення повідомлюваного до того, про що йдеться, і до дійсності. Всі аспекти обґрунтування цієї категорії є складовими її компонентами і взаємодоповнюють одне одного

3.2. Функціональні типи модальності: їх диференціація та реалізація в комунікативно-прагматичній організації висловлень

Важливим питанням у вченні про модальність є виділення ярусів модальності, що складають зміст цієї мовної категорії.

«Будь-яке висловлення може бути ніби двоярусним, тобто складатися із основного, предметно-логічного та оцінно-емоційного змісту» [98,с.140-141]. Мається на увазі, що перший ярус передає певну інформацію, а другий _ ставлення суб'єкта, який говорить, до цієї інформації. Такі два яруси модальності називають по-різному: об'єктивна і суб'єктивна, зовнішньосинтаксична і внутрішньосинтаксична, первинна і вторинна, імпліцитна й експліцитна та ін. [78, с. ]. Усі варіанти такої диференціації є розмежуванням їх з боку плану вираження. Більшість дослідників (В.В. Виноградов, Н.Ю. Шведова, А.Б. Шапіро та ін.). притримуються думки, що для позначення відношення змісту висловлення до дійсності і відношення мовця до змісту слід використовувати терміни «об'єктивна модальність» та «суб'єктивна модальність».

Саме такий принцип поділу, який ґрунтується на протиставленні об'єктивно- і суб'єктивно-модальних значень, лежить в основі класифікації функціональних типів модальності не тільки в дослідженнях багатьох вітчизняних лінгвістів, але й також у працях представників Празької школи у зв'язку з їх роботою над трансформаційною граматикою, що відрізнялася прагненням повніше охопити всі мовні явища, які з різних точок зору могли б трактуватися як модальні (див. Матеріали міжнародного симпозіуму «Модальність вислову в слов'янських мовах», що відбувся у Брно у вересні 1971 р. («Otazky slovanske syntaxe» III, 1973) [78, с. 140].

Енциклопедія «Українська мова» трактує модальність у граматичній структурі української мови «як морфологічну дієслівну категорію способу» і «як синтаксичну категорію речення». Нас цікавить модальність як синтаксична категорія, тому що вставлені одиниці _репрезентанти сфери синтаксису. Синтаксичну модальність поділяють «на об'єктивну і суб'єктивну» [194, с. 453]. «Об’єктивна модальність – обов’язкова ознака будь-якого висловлення, одна з категорій, яка формує предикативну одиницю – речення. На синтаксичному рівні об’єктивна модальність представлена протиставленням форм синтаксичного дійсного способу формам синтаксичних ірреальних способів /умовного, бажального, повиннісного, спонукального/. Об’єктивна модальність органічно пов’язана з категорією часу та диференційована за ознакою часової визначеності. Об’єктивно-модальні значення організуються в систему протиставлень, яка виявляється в граматичній парадигмі речення» [215, с. 212]. Суб’єктивна модальність «виражає оцінку мовцем змісту висловлення (впевненість чи невпевненість, імовірність, експресивну оцінку)» [49, с. 134-135].

В основу розуміння об'єктивної й суб'єктивної модальності був покладений погляд В.В. Виноградова, висловлений у відомій роботі «Про категорію модальності й модальні слова у російській мові». Відповідно до цього підходу мовна модальність, з одного боку, «виражає відношення змісту мовлення до дійсності»; у цьому плані будь-яке «цілісне вираження думки ... відбиває дійсність у тій або іншій формі висловлення..., виражає одне з тих значень, які у своїй сукупності утворюють категорію модальності» [35, с. ]. З іншого боку, модальність виконує «функцію вираження відношення до повідомлюваного з боку мовця» [35, с. 87]. Ці модальні значення, що «виражають суб'єктивну оцінку якої-небудь думки, якого-небудь повідомлення», на думку багатьох лінгвістів [35, с. 80], не є обов'язковими для всякого висловлення й на відміну від модальних значень, що співвідносять зміст висловлення з дійсністю, найчастіше відсутні в багатьох мовних реалізаціях.

Концепція співвідношення об’єктивної і суб’єктивної модальності у найбільш завершеному вигляді представлена у працях відомого швейцарського дослідника Шарля Баллі. Він говорив про те, що у висловленні протиставляється об’єктивний зміст / диктум / індивідуальній оцінці висловлюваних фактів чи втіленій позиції суб’єкта думки щодо об’єктивного змісту / модусу /. Стосовно плану вираження Ш. Баллі зазначає, що модус може бути представлений різноманітними мовними засобами. Найбільш повна граматична форма судження – складнопідрядне речення, де модус виражений головною, а диктум – підрядною частиною. Проте таке ж значення може виражатися морфологічно або тільки інтонаційно. Диктум певним чином віднесений до дійсності, тобто вміщує в собі певну модальність, яку часто називають об’єктивною. Мовознавець вважає її імпліцитною, яка впроваджена в саме повідомлення модальністю. [16, с. 43-48].

У Шарля Баллі модальність – синтаксична категорія, головна роль у вираженні якої належить модальним дієсловам, що позначають судження мовця про предмет мови і які відмінні від інших дієслів, оскільки мають здатність приєднувати додаткове підрядне речення. Згодом він починає виокремлювати декілька типів модальності, які ґрунтуються на функціонально-семантичній диференціації модусів.

У вітчизняному мовознавстві праця В.В. Виноградова послужила стимулом для наступних досліджень, спрямованих на поглиблення пошуку власне мовних аспектів вивчення модальності, на відміну від логічних, а також на вивчення специфіки оформлення цієї категорії в умовах конкретної мови з урахуванням її типологічних особливостей. Але, по суті, В.В. Виноградов став послідовником Ш. Баллі, оскільки характеризував модальність як будь-яке відношення змісту речення до дійсності: «Форма граматичного вираження різного роду відношень мовлення до дійсності і складає сутність категорії модальності» [35, с. 55]. Він вважав, що модальність може обмежуватися лише свідченням про відношення мовця до предмету висловлення з точки зору реальності / ірреальності. Вчений зовсім не брав до уваги суб’єктивно-оцінного відношення