Л. С. Єрмолаєва розрізняє дві основні модальності — «внутрішню» і «зовнішню». Г.П. Нємєц кваліфікує їх як імпліцитну та експліцитну [131, с. ]. Г.О. Золотова у більш розгорнутій формі подає визначення категорії модальності і включає такі три значення: 1) відношення висловлення до дійсності з погляду того, хто говорить; 2) відношення того, хто говорить, до висловлення; 3) відношення суб'єкта дії до дії [77,. 65]. Пізніше Г.О. Золотова розрізняє внутрішньосинтаксичну і зовнішньосинтаксичну модальність [78, с. 153]. Під «внутрішньою» модальністю розуміється відношення суб'єкта дії до здійснюваної ним дії; під «зовнішньою» — відношення змісту речення до дійсності в плані реальності — нереальності (І тип) і ступінь упевненості того, хто говорить, у повідомлюваних ним фактах (II тип) [61, с. 97]. Розглянуті «модальності першого і другого типу співвідносяться як основна і додаткова модальності речення» [59, с. 122]. Легко помітити, що і в такому формулюванні виділяються три значення модальності, аналогічні тим значенням, які представляла Г.О. Золотова у своїх попередніх працях. Всі три види модальних значень не взаємовиключають, а доповнюють один одного, оскільки вони пов'язані один з одним і входять в загальне поняття модальності. Найбільшу схожість можна побачити між першим і другим значеннями, сформульованими Г.О. Золотовою, і першим, і другим типами «зовнішньої» модальності, невипадково об'єднаними Л.С. Єрмолаєвою під одним видом «зовнішньої» модальності. Внутрішньосинтаксичну модальність теж необхідно розмежувати на два підтипи: 1) відношення між суб’єктом та його предикативною ознакою; 2) відношення між суб’єктом та чужою предикативною ознакою [78, с. 150].

Чеський лінгвіст Мирослав Грепл виділяє три аспекти модальності: «модальність загальну» (основну), а всередині неї — чотири модальні статуси (повідомлення, питання, наказ, побажання), які мовець надає граматичній формулі речення під час її реалізації у висловлюванні, «модальність волюнтативну» і «модальність істинності» (правдивості) [53, с. 277, 278, 286, 294]. Крім того, з подальших міркувань автора можна побачити, що «волюнтативна модальність» виражає відношення суб'єкта дії до дії, а «модальність істинності» — ступінь упевненості того, хто говорить, в реальній значущості змісту висловлення. Загальна модальність є істотною рисою кожного висловлення, яке має конститутивний характер, дві інші _ факультативними. [71, с. 13.].

Цікавою є думка Ю.С. Степанова про те, що модальність «об’єктивно-відносна категорія», яка є «уявленням дійсності з точки зору суб’єкта мовлення _ «я», того, хто говорить, але з точки зору типізованої, об’єктивізованої раз і назавжди _ для даного стану мови – засобами самої мови» [182, с. 241]. Він диференціює об’єктивну і суб’єктивну модальність на основі відношення їх до предиката: «суб’єктивна модальність може бути приписана тільки особі «я» і виражена в самому предикаті. Навпаки, об’єктивна модальність може бути винесена поза предикат, в «модальну рамку» і означає, по суті, не модальність, а те, що здавалось» [182, с. 242].

Крім модальності речення, дослідники виділяють також модальність зв’язного мовлення (тексту). За Я.Г. Солгаником _це найважливіша семантична категорія тексту. Поряд з логічним розвитком теми, думки кожне речення містить модальне значення, завдяки чому визначається багато в чому тон, стиль тексту, ступінь його об’єктивності чи суб’єктивності, емоційної насиченості. Тут принципово важливо розмежувати зовнішньомодальні та внутрішньомодальні засоби. Якщо перші визначають загальний характер модальності тексту, то другі, взаємодіючи з зовнішньомодальними засобами, розвивають, конкретизують, диференціюють загальну модальність тексту, зумовлюючи багатоманітність форм модальності [174, с. 72-73].

Більшість дослідників сходяться на думці, що модальними є два типи: об’єктивне (онтологічне) та суб’єктивне. Об’єктивна модальність відображає характер об’єктивних зв’язків, що наявні в тій чи іншій ситуації, на яку спрямований пізнавальний акт, тобто: зв’язки можливі, дійсні та необхідні. Суб’єктивна модальність відображає оцінку з боку мовця міри пізнаності цих зв’язків, тобто вказує на міру достовірності думки, що відображає дану ситуацію, вміщуючи проблематичну, просту та категоричну достовірності.

У логіці та лінгвістиці виокремлюють два типи модальності у формі de dicto та у формі de re. «У формі de dicto модальний оператор приписується реченню (судженню)» [42, с. 13], який знаходиться перед реченням і діє на всю пропозицію; «у формі de re модальність приписує певну ознаку речі» [42, с. 13]. Структуру модальності можна розглядати як модальну рамку, яка накладається на пропозицію у випадку модальності de dicto і на дескриптивний компонент значення лексичної одиниці у випадку модальності de re.

У сучасному мовознавстві об’єктивну і суб’єктивну модальності теж позначають термінами «de re» та «de dicto» (О.Ш. Аймагамбетова, О.В. Зеленщиков). О.В. Зеленщиков модальність називає «семантико-прагматичною категорією, яка керує процесом інтерпретації висловлення» [204, с. 5]. На його думку, «об’єктивна модальність (de re) фіксує напрямок інтерпретації від пропозиції до світу (світ «змінюється» у відповідності із заданою пропозицією)» [204, с. 9], в той час як «суб’єктивна модальність (de dicto) розглядається як вказівка на інтерпретацію висловлення, спрямовану від світу до пропозиції» [204, с. 36], тобто пропозиція трактується залежно від того, як насправді відбуваються події.

О.Ш. Аймагамбетова виділяє ще один тип модальності – відношення суб’єкта до предикативної ознаки іншого суб’єкта [195, с. 59]. Цей тип модальності протиставляється модальностям de re та de dicto, належить диктальній інформації, його ще можна назвати внутрішньосинтаксичним, що виражає модальність de dicto, виражаючому модальність de re.

Незважаючи на термінологічну різноманітність на позначення категорії модальності, можемо виділити спільний критерій: відношення змісту висловлення до дійсності з точки зору мовця. Особливість цієї різноманітності полягає в тому, що різні визначення не виключають, а доповнюють одне одного; це свідчить про складність та багатоплановість самого поняття. Така складність, про яку говорять усі дослідники, багато в чому визначається тим, що в модальності поєднуються ключові