3.3. Вставлені компоненти як засоби реалізації об’єктивної та об’єктивно-суб’єктивної модальності

У лінгвістичній літературі більше уваги приділяється тлумаченню терміна «модальність», аніж засобам його вираження. Хоча, як відомо, модальні засоби мовного спілкування є досить різноаспектною і різноплановою субстанцією вираження модальних відношень. Традиційно до них відносять модальні слова, модальні частки, модальні словосполучення і їх семантичні ідентифікатори: фразеологізовані слова та їх поєднання, прислів'я, приказки, а також різного роду вставні, вставлені і відокремлені елементи, які здатні прямо або побічно виражати в певних конситуативних умовах модальність відношень у реченні (мовленнєвому відрізку). У нашому випадку ми акцентуватимемо увагу на дослідженні вставлених конструкцій як репрезентантів модальності у комунікативно-прагматичному аспекті мовленнєвої думки.

На поверховому рівні думка реалізовується у відповідній структурі, та, якщо розглядати її крізь призму речення-висловлення, вона має і певне комунікативне спрямування. Тому, закономірно, в синтаксичних дослідженнях останніх десятиліть переважає розгляд проблеми суміщення декількох смислових планів в рамках одного висловлення та засобів їх вираження, в чому проявляється асиметрія між формальною і семантичною структурою мовного знака. Сучасна лінгвістична наука розглядає семантичну структуру речення-висловлення як таке утворення, яке поєднує не тільки когнітивний, власне змістовий аспект, аспект мови, але й прагматичний, що з’являється у висловленні під впливом цілеспрямованості та інтенції мовленнєвого акту. Будучи засобом мовленнєвого оформлення думки, вставлений компонент містить інформацію про ставлення мовця до висловлюваного і входить в структуру висловлення як його надбудовна, факультативна складова частина.

«Різноаспектність відображеної об’єктивної дійсності у висловленні, а також багатоплановість розумової діяльності мовця створює ситуацію одночасної наявності в мові засобів різних рівнів для передачі загального змісту, що в свою чергу служить підставою для виділення в макросистемі мови окремих мікросистем (мікрополів), які характеризуються спільними функціонально-семантичними ознаками» [235, с. 77-78].

У сучасному мовознавстві речення розглядають як складне, багатоелементне поєднання, в якому розрізняють принаймні два аспекти: 1) номінативний, пропозитивний, об’єктивний аспект і 2) модально-комунікативний, який відображає відношення мовця до інформації, що передається, до умов і учасників мовленнєвої дії, суб’єктивний аспект. Ці два аспекти відповідають в загальних рисах розрізненню диктуму і модусу, запропонованому ще Ш. Баллі. Вставлення характеризують модально-комунікативний аспект змістової сторони речення, який йде від того, хто говорить. Але суб’єктом такої конструкції виступає не той, хто говорить, а інша особа, відбувається процес авторизації, і авторизація перетворюється у модусну категорію, тобто «інформація об’єктивізується» [102, с. 3]. Крім того, зауважимо, що авторизація має різні сфери поширення: може стосуватися цілого висловлення, окремої його частини або окремого елемента; звідси широкий діапазон структурних типів вставлень – від складних синтаксичних конструкцій до пунктуаційних знаків. Інформація, закладена у вставлених конструкціях, виступає змістом тієї чи іншої модальної дії. При такому погляді основне речення разом із вставленнями є певним чином організованою системою модальних дій. Звідси випливає, що будь-які вставлені конструкції, незалежно від структурного типу, репрезентують об’єктивну модальність.

«Модус, або модально-комунікативна рамка висловлення, визначає модальність de dicto (те, про що говоримо)» [4, с. 85], тому модусні дейктичні одиниці, серед них і вставлені компоненти, є засобом вираження актуалізації, вони вміщують певний пропозиційний зміст в модально-комунікативну або емоційно-оцінну і дискурсивну рамки висловлення.

У висловленні вставлена одиниця двостороння: стосовно об’єктивної інформації (диктуму) вона відіграє роль модусу, тобто пропозиційної установки, а щодо реальної ситуації вона виступає як диктум, пропозиція. Звідси і така двобічна характеристика вставлення: говорячи про змістове наповнення, відносимо її до модусної категорії, але коли мова йде про тип події, структуру, то її можна кваліфікувати як диктумну частину. У вставленні суб'єктом думки інтерпретується об'єктивний зміст речення, передаються різноманітні оцінки мовця, його почуття й волевиявлення. Вставлені конструкції не розчиняються в основній частині висловлення, а тільки функціонують як додаткова об'єктивна інформація про ситуацію мовлення, як інтерпретація диктуму, що є відсунутою на другий план і виступає комплікатором (ускладнювачем) моделі речення.

Модальне значення вставлених одиниць створюється взаємодією об’єктивного і суб’єктивного планів. «Об’єктивний план модального значення складають загальномовні та загальносоціальні уявлення про значення об’єкта модальності» [44, с. 85], які в семантиці вставлення відображаються в системних комунікативно-прагматичних характеристиках і можуть мати оцінне значення. Адже відомо, що воно «відображає у семантиці слова емоційно-чуттєве сприйняття і раціонально-оцінну кваліфікацію об’єктів позамовної дійсності» [44, с. 86]. Автор робить додаткові зауваження на основі вже сформованої раціонально-оцінної змістової наповненості основного висловлення. Наприклад: Упершись банями зі скелі під зеніт, Величний, як Хеопсова могила, На кряжі манастир стоїть (Володар, князь околиці всії) І дзвонить, і гнусавить, і кадилить… (Багряний І.). В основному висловленні попередньо обґрунтовано, раціонально оцінено описаний монастир: високий, що вперся аж під зеніт, своєю величністю нагадує Хеопсову могилу, розташований на кряжі – це об’єктивний план, а сам вставлений компонент _Володар, князь околиці всії, _який подає узагальнену, оцінену на основі сказаного автором інформацію (попередні характеристики стають причиною того, що автор ще додатково монастир називає Володарем, князем околиці) – об’єктивно-суб’єктивний план. Або ж у вставленні: По голубому куполу неба ширяють якісь птахи. Між небом і землею стало важке, нерухоме повітря. (На Поділлі перед бурею бувають такі години) (Вільде І.) автор в базисі загалом подає раціональну оцінку тому, що відбувається в природі (ширяють птахи, повітря стало важке, нерухоме), а за допомогою вставленого речення інтерпретує причину: чому і де відбуваються такі явища в природі _На Поділлі перед бурею бувають такі години. Як бачимо, модальність у таких випадках не тільки передає авторську оцінку, але й визначає